Боротись за віру, раз дану святим

Душеопікунство людей похилого віку

Коли починається старість? У деяких людей осінь життя починається раніше, ніж у інших. Темперамент, слабке здоров'я, душевні страждання залишають свої сліди як у внутрішньому стані людини, так і на його тілі. Лише в одному спостерігається схожість всіх людей: старість підходить тихо і непомітно.

Ніколи людина так не потребує допомоги всемогутнього Спасителя, як саме в старості. Перед вознесінням з цієї землі Він на всі часи дав Своїм учням чудову обітницю: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20). Християнин має велику надію, направляючи погляд на великого «…Пастиря й Опікуна ваших душ» (1 Пет. 2:25), Який співчуває нам в наших немощах, так як Він Сам, подібно нам, був випробуваного в усьому, крім гріха (Євр. 4:15). Він заступається за нас перед Богом. За допомогою Духа Святого Ісус завжди близький до нас.

З таким Господом і з такими обітницями, які, подібно міцному ціпку, підтримують старіючого пілігрима, можна спокійно пройти останній, найважчий відрізок шляху. Але, як же Він піклується за кожного члена Свого тіла? Ісус Христос піклується руками Своїх дітей, які мають більш міцніше фізичне здоров’я, духовно більш зміцнені, як написано: «щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного. І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться. І ви тіло Христове, а зосібна ви члени!» (1 Кор. 12:25-27).

Автор даної роботи намагався висвітлити одне із служінь на яке необхідно звернути увагу в церковних громадах − це душеопікунство людей старого віку. За звичай в церковних громадах більшість людей літнього та старого віку, тому й важливо навчати церкву, як служити таким людям. Бо Церква має обов’язок піклуватись про тих, хто потребує допомоги та підтримки.

Автор спробував дати загальне уявлення про душеопікунство старих людей, показати їхні головні потреби та особливості, висвітлити важливі фактори при організації душеопікунства людей старого віку.


Визначення понять

Перш ніж розглядати основні розділи даної роботи, необхідно визначитись в деяких поняттях та головних положеннях, які будуть використовуватись в цій роботі. Якщо поняття «старість» головним чином приймається всіма однозначно, як і в християнських спільнотах так і світських, то в поняття «душеопікун» кожен може вкладати своє розуміння відповідно свого світогляду.

Біблія про старість та старих людей

Біблія реалістично описує період старості та належним чином оцінює його. Можливо немає більш яскравішого та досконалішого опису старості, ніж в книзі Екклезіяста: «І пам'ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні, й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні! …» (Еккл. 12:1). Перших сім віршів детально описують, що буде відбуватись, коли прийде старість. Хоча це самий песимістичний опис, але разом з тим і об’єктивний, описуючи глибоку старість.

Еклесіаст констатує факт що люди, які дожили до старого віку, не знаходять задоволення у своїх літах. Дні бувають похмурими, сили зникають, зайняти себе часто нічим, зір і слух слабшають, додається страхів і приходить нове усвідомлення. Близькості смерті. Але всі люди, втому числі і старі, можуть знайти сенс життя, якщо мають страх Божий і дотримуються Його заповідей.1

Святе Письмо дає нам прекрасні образи старих людей: Авраам (Бут. 18:11), Мойсей (П. Зак. 34-7), Калев (І. Нав. 14:10-11), Симеон (Лк. 2:25-32), Анна (Лк. 2:36-37), апостол Іван, який навіть у глибокій старості полум'янів любов'ю до свого Спасителя і не втомлювався навчав дітей Божих любити Його і один одного (1 Ів. 4:7-8). Богу не було перешкодою здійснювати Свої плани, через людей вже не молодого віку. Вище згадані мужі Божі, служили Йому до глибокої старості та останнього подиху.

Слово Боже зберігає відносно старості дорогоцінні обітниці: «посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір'ях нашого Бога, іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі, щоб розповідати, що щирий Господь, моя скеля, і в Ньому неправди нема!» (Пс. 91:14-16); «почуйте Мене, доме Яковів, та ввесь залишку дому Ізраїлевого, яких від живота Я підняв, носив від утроби, і Я буду Той Самий до старости вашої, і до сивини вас носитиму, Я вчинив, і Я буду носити, й Я двигатиму й порятую!» (Іс. 46:3-4).

Святе Письмо вимагає шанобливого ставлення до старості: «Перед лицем сивизни встань, і вшануй лице старого, і будеш боятися Бога свого. Я Господь!» (Лев. 19:32). Неповага до старості розглядається як гріх (Іс. 3:1-5), а нещадність до людей похилого віку як вираз крайньої жорстокості ворога (П. Зак. 28:50; Іс. 47:6).

Старі люди в церкві

Апостол Павло, написавши листа до служителя Тимофія, дав йому настанову, як відноситись до старих братів та сестер: «Старшого не докоряй, але вмовляй, немов батька, а молодших як братів, старших жінок немов матірок, молодших як сестер, зо всякою чистістю» (1 Тим. 5:1-2). Тут ми також знаходимо конкретні розпорядження про те, що церковна громада повинна допомагати вдовам, які старші 60 років, і що жінки, визнані церквою як вдови, повинні віддавати свої сили молитві, гостинності та служінню стражденним (1 Тим. 5:3-16). У Посланні до Тита сказано: «Щоб старі жінки в своїм стані так само були, як належить святим, не обмовниці, не віддані п'янству, навчали добра, щоб навчали жінок молодих любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господарні, добрі, слухняні своїм чоловікам, щоб не зневажалося Боже Слово» (Тит. 2:3-5). Старим чоловікам дано більш загальні вказівки: «Щоб старі чоловіки тверезі були, поважні, помірковані, здорові у вірі, у любові, у терпеливості» (Тит. 2:2). Таке моральне вче ння для старих братів та сестер це частина великої турботи в посланнях Павла про те, щоб церковна громада була шанованою в очах суспільства, але також і розкрити конкретні питання на проблеми старіння.2

Тому в церкві проповідується шанобливе ставлення до людей похилого віку, незалежно від їх духовного зросту. Якщо у юнаків є сила та здоров’я, то в літніх та старих людей − мудрість та досвід, за що їх і потрібно поважати.

Досліджуючи окремі місця Нового Завіту про старіючих людей, можна виявити деякі характерні теми. Автори Нового Завіту вважають літніх людей гідними поваги, пошани і особливої турботи. Якщо старі люди самотні і знаходяться в нужді, церковна громада покликана дбати про них, а ті, хто не дбає про старих членів своєї родини, різко засуджуються: «Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного» (1 Тим. 5:8). Ісус, засуджував сумнівною ідеєю, книжників та фарисеїв, яка приводила до відмови піклуватися про своїх старих батьків (Мр. 7:9-13). Навіть під час розп'яття Ісус виявив турботу про свою матір Марію, вручивши піклування про неї своєму улюбленому учневі, який згодом «взяв її до себе» (Ів. 19:26-27).

У свою чергу, старі люди несуть особливу відповідальність. Вони повинні бути уособленням віри, бути прикладом поважності і шанобливості (Тит. 2:2-5). Їм слід здійснювати керівництво в громаді, особливо в області вчення і душеопікунства. На їх частку можуть випасти страждання і навіть мучеництво. Вони можуть за життя так і не побачити виконання Божих обітниць, даних народу. І все ж приклад їхньої віри, дана наступним поколінням (Євр. 11).3

В посланнях апостола Павла можна зустріти описи, де говориться про старих людей. Самий відомий переказ Павлом історії про Авраама і Сарру. Представляючи віру Авраама, Павло підкреслює його похилий вік: «І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утроби Сариної за змертвілу» (Рим. 4:19). Не дивлячись на здавалось би безнадійні обставини, Авраам продовжував вірити, «і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв. Тому й залічено це йому в праведність.» (Рим. 4:21-22). Таким чином, Павло ставить Авраама як зразок віри для всіх віруючих.4

З одного боку, старі люди мають подавати приклад віри у Господа Ісуса Христа, з іншого боку, це та категорія братів та сестер, які потребують особливої уваги та піклування від молодших членів громади. Тому можна сказати, що місце старих членів церкви не можна вважати особливим в плані вищого чи нижчого статусу від молодих. Бо й вони також можуть приймати участь в служінні, піклуватися про інших. Як серед молодих є брати та сестри різного духовного стану, так і серед старих.

Але звісно, що є одна особливість, те неприємне, чого неможливо позбавитись духовним життям – це старіння фізичного тіла, що в свою чергу приводить до особливих потреб старих членів церкви.


Духовні потреби членів церкви старого віку

Духовні потреби є в усіх, незалежно від віку, тривалості знаходження в церкві та незалежно, яке служіння здійснює християнин. Досліджуючи духовні потреби старих людей, автор роботи розгляне деякі особливості та головні потреби, які виникають в старих віком віруючих.

Особливості духовних потреб старих членів церкви

Особливість духовних потреб старих людей полягає в тому, що виникають вони на підставі інших факторів ніж у людей молодшої вікової категорії. В житті дитини, підлітка чи дорослої людини виникають духовні потреби, і вони можуть бути однакові у всіх, але для кожного віку проблема має свою особливість, яка пов’язана з поглядами на життя, фізичними та розумовими можливостями. Неможливо вирішити потребу не враховуючи ці фактори. Духовна проблема може бути однаковою, але мотивація чи причина виникнення різна. Старість приносить з собою фізіологічні труднощі, в певній мірі інтелектуальні чи розумові труднощі та емоційні переміни. Стара людина стає менш активна в усіх аспектах свого життя. Відношення до життя може стати критичним, песимістичним, озлобленим. «Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!» (Йов 17:1).5 Про результат такого стану описує і Еклесіаст «аж поки не прийдуть злі дні, й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні!» (Екл. 12:1).

Фізичні та емоційні переміни, можуть впливати на духовний стан християнина у старому віці. В кожний період життя стаються свої бурі, але негативне відношення до цих ворожих вітрів свідчить про незрілість у Христі.6 В душеопікунській допомозі старим братам та сестрам, необхідно враховувати фізичні та розумові фактори. Перелік наступних потреб в даному розділі будуть розглянуті у світлі цієї особливості – зменшення фізичної та розумової активності старої людини.

Потреба в християнському спілкуванні

Потреба у спілкуванні в пізній старості у порівнянні з іншими віковими періодами набуває особливої значимості. Кожній людині потрібне спілкування. Без спілкування людина почуває себе самотньою. Однією з причин коли людина стає самітною - старіння. Процес старіння – це ціла серія змін, яка веде до обмеження в спілкуванні. Самотність – це одне з найбільш неприємних відчуттів людини. Інколи вона може відчувати, що ніхто її не любить, що всім байдуже, чи існуєте вона взагалі. Але самотність визначається не кількістю людей навколо, а більше стосунками з цими людьми.7 Можливо не всі віруючі старого віку самітні, вони мають спілкування з рідними, сусідами, але для них існує велика потреба саме християнського спілкування, любові та підтримки церкви.

Брати та сестри старого віку, через фізичні обмеження можуть інколи, а то й зовсім не в змозі відвідувати зібрання. Одними з головних принципів життя християн це перебування «в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах» (Дії. 4:42), без цього неможливо зростати духовно – зміцнятися в Господі.

Тому, потреба в християнському спілкуванні стоїть особливо гостро для старих членів церкви. Церква має допомогти їм не відчувати себе залишеними та самітними, виявити до них любов та турботу.

Потреба в самореалізації та участі в житті церкви.

З приходом старості, люди часто відчувають себе менш потрібними. Таке відчуття приводить брата чи сестру до засмучення, що вже не можуть бути корисними церкві та Богу. Новий Заповіт навчає що церква Божа це один організм і одне тіло «бо ми члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його!» (Еф. 5:30), кожен має свій дар «І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам» (Рим. 12:6), незалежно від віку. Кожен має служити в церкві тим даром, яким Бог наділив (1 Кор. 14:12). Тому брати та сестри, і в старому віці, мають дари, і їх Бог закликає служити. В роботу душеопікуна входить допомогти зрозуміти цю істину та надолужити цю потребу – самореалізувати себе в житті церкви, тим чи іншим засобом. Приклади такого служіння старих людей, в першу чергу молитва, розсилання листівок, підбадьорення інших по телефонну, можливо ручна робота на дому.

Ніхто не заперечує, що кращі роки для праці – роки молодості та зрілості. Бог називає число кращих років для служіння: «Оце щодо Левитів: від віку двадцяти й п'яти літ і вище ввійдуть вони до праці на службу скинії заповіту. А від віку п'ятидесяти літ відійдуть від служби, і не будуть уже служити» (Лев. 8:24-25). Але це не означало, що чоловіки старші п’ятдесяти вже були непотрібні. Далі зазначається: «І будуть вони обслуговувати братів своїх у скинії заповіту, щоб виконувати сторожу, а служби не будуть робити» (Лев. 8:26), чоловіки продовжували допомагати братам своїм. Старше покоління - це «армія» підтримки. Кожен до останнього подиху може бути корисним для Бога.

Потреба в подоланні спокус та гріхів

Якщо розглядати спокуси та гріхи, які можуть переслідувати християнина в молодому віці, то ми не знайдемо того, що не спокушало б і християн в похилому віці. Біблія в свою чергу закликає до святого життя всіх, незалежно від віку і попереджає про спокуси, які можуть переслідувати християнина. Ні один християнин не застрахований від спокуси: «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти! (1 Кор. 10:12).

Пастори, які допомагали автору цієї роботи зрозуміти це питання, говорять майже однаково про спокуси в старості. За звичай спокуси та гріхи в старості залежать від того, як проходило християнське життя до цього. Як сказав один з пасторів: «якщо є що згадати про служіння, то стан один, а якщо не має − то це може дуже гнітити». Найбільш поширені спокуси та прогріхи в похилому віці − це сумніви, що породжують страх та недовіру, нарікання, образа та гнів, впадати в смуток, бажання керувати всім або бути надміру вимогливими, збирати та передавати плітки.

Але спокуси старості дещо іншого роду, ніж спокуси молодості.

Спокуса вмішуватись «не в свою справу»

В старості людина може володіти великим досвідом і високою мудрістю, тому часто може давати поради, коли не просять. В старості переслідує спокуса навчати всіх і всюди: сусідів, своїх дорослих дітей, навіть пресвітера церкви, як вести справи. Навіть коли і запитають поради, то в старих людей є спокуса наполягати виконати точно все за тією порадою.8 Брату чи сестрі необхідно усвідомити, і в цьому має допомогти душеопікун, що неприйняття їх думки це не означає неповага їх чи невизнання досвіду. Даремно давати пораду тим, хто нездатний приймати позитивні поради, подібно Рехав'аму, коли радився зі старшими (1 Цар. 12:8). З іншого боку не потрібно думати, що помірковані тільки ті, хто розділює їхню думку.

Спокуса віддатися смутку та зневірі

Що найгірше в старості? – запитують люди.

Одні відповідають: хвороби; інші – бідність; треті – гріх і т.п. Але хвороби, бідність і гріх – речі виправні: хворий може оздоровитись, бідний – розбагатіти, грішник – отримати спасіння Христовою благодаттю. Якщо душа здорова, людина може отримати перемогу над будь-якими негараздами життя. Але є одне зло, спокуса, яка захоплює душу, вражає фізичне здоров’я – це зневіра. Зневіра перебільшує всі страждання, небезпеки та труднощі. Чим більше вдивлятися в них, тим більше вони здаються непосильними, нездоланними та безнадійними. Там, де недуги духовні та фізичні, де відсутнє співчуття, серце людини легко піддається упадку духу. Причина цього полягає в тому, що старіння заставляє думати про втрачені можливості за життя. Оглядаючись на втрачені можливості, та занадто зосередженість на тому, що «було колись», призупиняється радість у Господі. Такі брати та сестри потребують підбадьорення. Незалежно як до них відносяться люди, Бог їх не залишив. Необхідно потішатись усвідомленням, що все передбачено Господом, перебуваючи в Ньому, повністю покладатись на Його святу волю. Бо: «Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього!» (Пс. 90:1-2).

Чому саме є велика спокуса недовіри Господу та страху? З приходом старості людина починає відчувати себе безпомічною, звідти і народжується сумнів та страх перед майбутнім. Один пастор, вже в роках, розповів про те, що сам було переживав спокусу та сумнів, коли прийшлось пережити операцію.

Доктор Уелч в книзі «Депрессия: неотступная тьма» подає приклади самих розповсюджених страхів, які переслідують людей. Страх смерті, який діє більше на людину, ніж ми думаємо. Він говорить, що навіть якщо людина і впевнена, що буде із Христом, все одно невідомість завжди страшить. І при певних обставинах це ще більше підсилює страх. Народжується невпевненість і сумнів. Питання, які задаються в цей час: Чи будуть відкриті ваші гріхи? Чи буде Бог незадоволений вами? Чи є ваша віра достатня? Передбачаючи таку тривогу, Бог часто і ясно вказує нам, як набути впевненість у вічному.9 Інші можливі страхи, якою смертю ми помремо; страх повернення до минулого, в тому випадку, коли було щось погане; страх уповання на тлінне, в тому випадку, коли похитнулось те, на що людина покладала надії (свою красу, матеріальну стабільність, покладання на людину, на кого завгодно тільки не на Ісуса). 10При такій спокусі питання залишається одне: на кого ти покладаєшся? До кого ти звернешся, коли стає страшно чи тривожно? Писання говорить, що тільки Бог гідний довіри, і закликає того, хто сумнівається, покласти надії на Нього. Брат чи сестра, які мають тривогу відносно майбутнього, мають потребу в нагадуванні, що Бог обіцяє ніколи не покинути на одинці свою дитину, яка надіється на Нього: «Щит мій у Бозі, Який чистих серцем спасає» (Пс. 7:11); «Господь моя скеля й твердиня моя, і Він мій Спаситель! Мій Бог моя скеля, сховаюсь я в ній, Він щит мій, і ріг Він спасіння мого, Він башта моя!» (Пс. 17:3); «Твердине моя, я Тебе пильнуватиму, бо Бог оборона моя! Мій Бог, Його милість мене попередила» (Пс. 58:10-11).

Самий відомий псалом для того, хто перебуває в страху – Псалом двадцять другий. Новозавітною аналогією цього псалма є вчення Ісуса – доброго Пастора – про життєві турботи в Проповіді на горі (Мт. 5-7).11

Спокуса піддатись гніву

Ще один розповсюджений прогріх, це гнів. Більшість людей не можуть його причини розпізнати відразу, а іноді його необхідно пошукати в самих непередбачених місцях. Гнів в дійсності може бути відповіддю на які-небуть неправильні дії. Гнів, як правило, починається з деякого уподібнення Богу: він судить про те, що справедливо, а що – несправедливо.12 Члени церкви старого віку можуть ображатись, гніватись через те, що їм не достатньо вділяють увагу. Був випадок в церкві, де несе служіння автор, брат похилого віку лягав щороку в лікарню кілька разів, це могло бути як необхідність, а бувало й на профілактику. Церква до нього дзвонила, відвідувала. Але одного разу сталось, що він попав у лікарню, в громаді зрозуміли, що це як профілактика, не надали матеріальну допомогу. Брат дуже розсердився та впав у сумніви, як він висловився: «Я подумав, що я непотрібен вже в церкві, списали… кому потрібен старий».

Спокуса збирати та переносити плітки

Молоді вдовиці, мають спокусу багато говорити непотрібного та збирати плітки, як зауважив Павло (1 Тим. 5:13). Старші люди, особливо сестри, можуть ще більшу вірогідність потрапити в цю спокусу, Писання навчає: «Щоб старі жінки в своїм стані так само були, як належить святим, не обмовниці, не віддані п'янству, навчали добра» (Тит. 2:3). Часто можна зустріти в церкві, критику старих сестер в бік молодих: не та зачіска, не така спідниця і т. п. Можливо деякі зауваження і мають право, але коли це відбувається за спиною інших, в дусі засудження та зневажливого відношення – це вже гріх (Лев. 19:6; Пр. 12:18).

Старі люди, перебуваючи дома, цікавляться тих, хто відвідує їх, як справи у церкві, про братів та сестер. Але мають велику спокусу передати всі новини іншим відвідувачам тільки вже зі своєю інтерпретацією (Як. 3:8).

Старі жінки мають бути обережні зі своїм язиком. Вони потребують допомоги, і особистих зусиль, щоб подолати цю спокусу.

Спокуса в інтимних потребах

Говорячи про спокуси та гріхи в старості, часто минають проблему сексуальних стосунків. Коллінз стосовно інтимних стосунків говорить про сексуальні переміни в старості. У процесі старіння репродуктивні можливості організму слабшають, проте було б невірним вважати, що при цьому зменшується сексуальний інтерес і статева активність. Літні люди потребують фізичної близькості та людських відносин в тій же мірі, що й молоді. Сексуальні переживання, що приносять задоволення, можливі в пізні роки для обох статей. Дійсно, літні пари досягають сексуальної розрядки не так швидко, як в молоді роки, та й сила її може зменшуватися, і все ж у багатьох літніх в процесі старіння сексуальна активність і здатність одержати задоволення наростають. Жарти про старість як про «час, коли людина фліртує з дівчатами, хоча не пам'ятає, навіщо» − все це гумор навпіл з гіркотою, який вважає статеве спілкування в похилому віці як щось шкідливе або розпусне.13 Саме в цьому впевнені багато літніх людей, і тому уникають будь-якого статевого спілкування, фізичної близькості і тактильних проявів ніжності до партнера по шлюбу. Додати до цього обізнаність братів та сестер в церкві відносно цього питання, що Біблія говорить про такі стосунки, тому й виникають спокуси та гріхи в цій сфері. Сам досвід говорить про те, що і в похилому віці можуть переслідувати такі гріхи, як блуд. Брати пастори розповідали про випадки, коли приходилось відлучати від церкви літніх і старих людей через блуд.

Інший пастор розказував про випадок, коли жінка в похилому віці жалілась йому на чоловіка, що заглядається на сестер в церкві. Як з’ясувалось у них була на ґрунті інтимних стосунків проблема. Вона вважала, що це вже соромно – мати в старості такі відносини, а він мав у цьому потребу. Тому пастор відповів: «Сестра, роби так, щоб він не заглядав на інших», посилаючись на Слово Боже: «Дружина не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружина. Не вхиляйтесь одне від одного, хіба що дочасно за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи, щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням.» (1 Кор. 7:4). В цьому повелінні не обмежується вік, тут говориться про всі сімейні пари. Сатана може використовувати інтимні стосунки, щоб спонукати до гріха, сварки, гніву, незадоволення, нарікання та блуду.

Потреба у підготовці до переходу у вічність

У Біблії сотні разів згадується слово «смерть». Смерть – ворог життя: «Як ворог останній смерть знищиться» (1 Кор. 15:26). Ворог цей буде знищений: «... Поглинута смерть перемогою» (1 Кор. 15:54). Ісус Христос відкрив нам новий зміст поняття «смерть». Писання говорить, що смерть - це перехід від земного життя з Христом до небесного життя з Ним (Лк. 23:43). Зв'язок з Богом не переривається після смерті, а стає лише міцніше.14

За звичай, молоді про смерть говорять не часто, тому що це не природньо. Але чим ближче до старості та глибокої старості, тим більш ця тема якось напрошується сама. Всі розуміють, що з приходом старості вірогідність перейти у вічність більша. Тому не менш важливо підготувати братів та сестер похилого віку до зустрічі з Господом. Є брати та сестри, які мають тісні стосунки з Богом, і розмову про смерть сприймають спокійно, без страху та сумніву. А інші християни старого віку в цьому питанні потребують душеопікунства.

Як зазначалось раніше, в похилому віці теж можна зустрічати різний духовний ріст серед членів церкви. Хтось має повну довіру Богу та впевнений, йдучи на зустріч з Господом, а хтось може відчувати невпевненість та сумніви. Відвідуючи стару людину, яка на порозі смерті, душеопікун-служитель має встановити її духовний стан, задавши «діагностичні» питання: що турбує її, чи є прихований гріх, можливо невирішені питання в стосунках з іншими людьми? Автор цієї роботи мав кілька розмов із іншими досвідченими пасторами, відносно їх розмови із людьми похилого віку, які через хворобу чи старість мають перейти у вічність. Всі служителі говорять, що стараються нагадати Євангеліє, незалежно від того, наскільки це духовна людина, підбадьорити в обітницях Божих, закликати до сповідання, якщо є те, що необхідно визнати, як гріх.

Бувають випадки, як свідчить один із пасторів, що сестри до глибокої старості приховували гріх аборту, і це їх переслідувало все життя. Їм було страшно зустрітись з Господом, тому завжди служитель має нагадати Божі обітниці: «Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись» (Як. 5:16); «Хто ховає провини свої, тому не ведеться, а хто признається та кидає їх, той буде помилуваний (Пр. 28:13).

Річард Бакстер в книзі «Реформований пастор» дає кілька хороших рекомендацій для служителів відносно того, що необхідно робити при спілкуванні з безнадійно хворими. Хоча Бакстер дає рекомендації в загальному, як спілкуватись з невіруючими, але до християн, які досягли глибокої старості і готуються до переходу у вічність, можна також використати ці рекомендації.

По-перше, як радить Річард Бакслер, не чекати, поки сили та розум залишать хворого. Необхідно відразу, як тільки почуєте про його хворобу, відвідати, незалежно від того, чи послав він за вами чи ні.

По-друге, якщо йому залишилось мало часу, і ви не встигаєте викласти по порядку всі принципи віри, постарайтесь вкласти в його свідомість основні істини і залишитись на тих з них, які в цілому будуть здатні пробудити його до віри, якщо ця людина втратила її через певні обставини. Ці істини мають пролити світло на те, яким буде майбутнє вічне життя, якою ціною вона було набуте для нас. Відкрити, що можливість отримати вічне блаженство існує, через віру в Христа, як в свого Спасителя, та каяття в гріхах.15

Пастор, з яким у автора роботи була розмова, поділився своїм досвідом відвідин братів та сестер, які на порозі відходу у вічні. Він показав блокнот, зроблений власноруч. В блокноті виписані всі вірші Святого Письма, як він вважає можуть підбадьорити братів та сестер, той блокнот вже має біля тридцяти п’яти років (див. Додаток 2). Багато віршів він вже знає на пам'ять, хоча йому біля 70 років. Гарний приклад для кожного служителя та душеопікуна.


Душеопікунство старих братів та сестер

Душеопікунство старих членів церкви, вимагає певної підготовки та організації. В цій праці необхідно задіяти не кілька людей а церкву з розподілом обов’язків та контролем. В служінні старим людям необхідно враховувати деякі фактори, які є важливими для успішної роботи. Не у всіх старих членів церкви однаковий духовний та фізичний стан, матеріальне забезпечення та сімейне положення.

Організація та принципи служіння душеопікунства старих людей в церкві

Будь яке служіння в церкві має свою специфіку, відповідну ціль та план дій для здійснення поставлених задач. Узагальнюючи тексти Нового Заповіту про допомогу, турботу, служіння один одному в церкві можна зробити висновок, що душеопікунство повинно: роз’яснити проблему; підбадьорити до перемін; переконати про допомогу згори; протистояти неправильній поведінці та гріху; показати необхідність перемін у поведінці; вказати на наслідки життя у гріху (Дії 15:32; Рим. 12:8; 1 Кор. 4:14, 10:11; 2 Кор. 1:4, 2:7-8; Кол. 1:28; Еф. 5:11,13; 1 Тим. 4:13; 2 Тим. 3:16; Тит. 3:10; Євр. 6:18). В цьому полягає сутність душеопікунства.16 До вище сказаного напрямку в душеопікунстві, крім духовних потреб, необхідно додати ще і допомогу фізичну та матеріальну, враховуючи особливості старих братів та сестер.

Організація служіння

Покликання до душеопікунства на сам перед має пастор, це його невід’ємна частина його служіння (1 Пет. 5:2-3). Християнський служитель має бажати та бути здібним брати на себе всю відповідальність по виконанню задач, до яких покликав його Бог: служити людям, які страждають від муки та скорботи внаслідок особистих гріхів.

Роль служителя в організації служіння

Ключову роль в організації душеопікунства в церкві відіграє пастор. Служителю необхідно виховувати дух душеопікунства в церкві. А також знаходити час для підготовки інших консультантів (душеопікунів), «А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити» (2 Тим. 2:2). Пастор має підготовити лідерів для служіння і якщо це служіння людям старого віку то необхідно навчати специфіці цього служіння.

В Церкві має бути кілька душеопікунів. Не один і не два, тому що вони не справляться з усіма завданнями, вони не володіють всіма дарами. Кількість звісно залежить від кількості всієї церковної громади.

Участь церковної громади

На всіх християнах покладена велика відповідальність виявляти служіння іншим віруючим. Новий Заповіт містить багато настанов про служіння духовними дарами, якими ми володіємо і про належні взаємовідносини один з одним.17 Таким чином церква має бути задіяна в служінні старим братам та сестрам.

Церква – Тіло Христове, простір, в якому брати та сестри навчаються один в одного. Пастор стратегічно може продумати план дій, але щоб виконати, необхідні зусилля всієї церковної громади. Кожен має виконувати свою роботу (1 Кор. 12:8-11). Тому, що немає на землі людини з усіма дарами.18

Участь родини старого члена церкви

В душеопікунстві безпосередню участь приймають і родичі старої людини. Без їх допомоги та співпраці з душеопікуном, неможливо досягати бажаних результатів. Члени родини, якщо теж являються віруючими, в першу чергу мають бути задіяні та докладати зусилля для допомоги старим (1 Тим. 5:8). Дома таких братів та сестер можна проводити домашні групи, щоб старі могли приймати участь в співі, обговоренні біблійних істин, слуханні проповіді.

В інший випадок, коли родина не віруюча та нехтуює своїми зобов’язаннями, тоді церква має взяти на себе повне піклування про старого члена церкви. Про таке становище брата чи сестри буде розглянуто нижче.

Матеріальне забезпечення

В організації будь-якого служіння необхідні також кошти. Тому в бюджет церкви має бути закладено і сума для цього служіння. В деяких церквах організовано привезення старих людей до дому молитви на кожне служіння. Для доставки використовується транспортний засіб одного з члена церкви або церковний транспорт. На це служіння необхідні кошти на паливні матеріали. Деякі брати беруть на себе ці затрати, але якщо є необхідність часто доставляти і регулярно підвозити то церква має забезпечити необхідним.

Матеріальні витрати також йдуть на відвідування старих людей. В одній із великих церков, запроваджене служіння старим та хворим, які не можуть відвідувати зібрання зовсім і не мають того, хто б їм допомагав. Кожну неділю після служіння, брати та сестри, які посвятили себе на це служіння, відвідують старих членів громади. Приносячи їм деякі продукти, та виконують побутові потреби. Братська рада вирішила виділити кошти на це, і кожен хто йшов на відвідини міг взяти для потреби.

Контроль

Без відповідного контролю будь яка справа може потерпіти крах. Особливо де задіяні матеріальні ресурси. Тому необхідно, щоб за використані кошти чи матеріали кимось контролювались. Служителі церкви мають розподілити відповідальність та контроль за виконанням «Отож, браття, виглядіть із поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю» (Дії. 6:3). Хтось має скласти список старих людей в церкві, їх місце проживання, потреби, графік відвідування. Автор спілкувався з пастором, який дуже давно веде це служіння. В його щоденнику записане все: коли, хто, і кого відвідував. Після служіння у неділю брат нагадує церкві та вирішує кого необхідно відвідати.

Інший брат чи сестра має на себе взяти контроль за фінансами. Розподілити та проконтролювати, для чого були витрачені.

Підзвітність - це біблійний принцип у служінні. Пастирі підзвітні Богу та церкві, члени церкви підзвітні Богу та служителям (Дії 15:4), кожен член церкви один одному (1 Пет. 5:5).

Принципи служіння

Існує багато фундаментальних передумов та принципів, на яких основується душеопікунство. Можна показати, що кожна біблійна істина прямо чи посередньо відноситься до якогось аспекту душеопікунства. Бо ціль Писання та душеопікунства однакова. Відповідно душеопікун має користуватись біблійними принципами. Щоб служитель мав тверду основу в служінні, йому необхідно богословська і біблійна підготовка, а не психологічна чи психіатрична.19

Завжди необхідно пам’ятати, що ціль допомоги братам та сестрам це «любов від чистого серця і доброї сумління і нелицемірної віри» (1 Тим. 1:5).

Принципи будуються на любові. Любов від Бога, любові від чистого сумління, любові від справжньої віри.

Важливі фактори в служінні душеопікунства старих людей

Говорячи про проблеми старости, необхідно відмітити, що кожен віковий період життя людини має відповідні проблеми та кризи. В ранньому дитинстві необхідно відірватись від прив’язаності до матері і проводити час в школі; в молодості – вибирати той чи інший вид професії; в зрілому віці женитись та забезпечити сім’ю, нести відповідальність. Такі проблеми цих вікових періодів. З приходом старості теж є свої проблеми та кризи.

Щоб надати кращу душеопікунську допомогу необхідно враховувати наступні фактори в житті старої людини: духовний стан; фізичний стан; матеріальне становище; сімейне положення.

Духовний стан члена церкви старого віку.

Християни старого віку також по різному можуть сприймати наслідки старіння. Автор мав розмову із служителем похилого віку, який має великий досвід служіння пастора. На запитання: «Що більше всього турбує старих християн?» він відповів, що це залежить від того, як брат чи сестра проводили своє життя: чи прагнули духовно зростати, чи були байдужі. Якщо ця душа не зростала духовно, то чим ближче до глибокої старості, тим і розмови більше, щоб покращити умови життя, матеріальне забезпечення. Ті, хто турбувались про духовний свій ріст, тих більше турбувало питання про перехід у вічність, вони більше моляться, намагаються більше ще послужити Богу чим можуть. Практика духовного життя дає результати в старості. Ходіння з Господом та пізнання Його – це процес та досвід «але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа» (2 Пет. 3:18).

Духовний стан також залежить від того чи це новонавернений християнин чи з молодих років віруючий. В силу життєвого досвіду, по неволі вноситься багаж звичок, розуміння життя. Це дуже сильно впливає на духовний стан, важко робити переміни в житті, тим більше в старому віці. Але все ж таки Біблія закликаючи до життя в святості, не робить розмежування для молодих і старих. Заповіді, принципи, засоби для зростання в Господі однакові для всіх «Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!» (2 Кор. 5:17); (Рим. 12:1-2; Еф. 4:22-23; Кол. 3:5).

Звісно, що з приходом старості фізичні недомагання можуть в тій чи іншій мірі впливати на духовне життя. Перехід від одного періоду життя до іншого приносить відчутні переміни в житті людини. Згідно Божого задуму, зелень з’являється весною, а в’яне з приходом зими. Якщо людина укорінена в Христі, то по мірі того, як її тіло старіє, вона духовно розцвітає: «І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в'яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!» (Пс. 1:3).20 Але разом із цим приходять реальні труднощі, які впливають в певній мірі на духовний стан.

Фізичний стан члена церкви старого віку.

Більшість старих людей можуть доглянути себе самі, з невеликою допомогою або взагалі без допомоги інших. Однак у зв'язку зі стресами похилого віку багато людей стикаються з особистими проблемами, які можуть бути зменшені за допомогою біблійного душеопікування.21

Гари Коллинз в своєму посібнику християнського душеопікунства розповідає про жінку двадцяти шести років, яка вирішила зрозуміти, як адаптуються люди похилого віку з обмеженими фізичними можливостями і як в старості переноситься відношення оточуючих. Вона наносила грим, майструвала різні засоби під одежею, щоб обмежувало її рух, закривала вуха, щоб притупити слух. І ось, нагадуючи стару жінку, вона виходила на вулицю і ходила серед людей, спостерігаючи, як на неї реагують. Це робила протягом трьох років.

В ході цього дослідження вона виявила, що людей похилого віку здібне турбувати доволі багато речей. Відношення до них не однозначне, одні й ті ж люди в різний час відносились по різному. А також зробила висновок, що важке життя буває не у всіх старих людей. Для багатьох пізні роки стають періодом заспокоєння та щастя. Не всі люди, які досягли 65 років і більше, одинокі і хворіють, не всі страждають від нудьги та бідності, не всі опечалені і не всі виявляють інтелектуальну слабкість.22

Природна фізична в’ялість, погіршення координації, сутулість, погіршується зір і т.п. (Екл. 12:1-5) не можливо не помітити самій людині похилого віку. Як поділився один із пастирів, якому біля 70 років, що раніше коли йшов у зібрання, то це було швидко і непомітно, а зараз проблему по дорозі складає один із підйомів. Не зовсім приємно бути тягарем комусь, хто супроводжує його. Часто через те, що людина спричиняє комусь дискомфорт, викликає в неї почуття вини та самобичування, що в свою чергу веде до недовіри Господу та нарікань.

С приходом старості загострюються хвороби, які до цього не завдавали великих проблем. Часто з’являються нові хвороби. Автор цієї роботи знає одного з братів, похилого віку, в якого цілий букет хвороб, цукровий діабет, проблеми з судинами, хребетні грижі. Брат дуже любить читати Біблію, вміє проповідувати, намагається служити Богу, допомагати братам та сестрам, але ці хвороби дуже впливає на нервову систему, він може часто дратуватись, він розуміє, що це не добре, бореться, але це реальність.

Матеріальне становище члена церкви в старому віці

З виходом на пенсію людина перестає працювати на звичній для неї роботі. Для багатьох це означає зменшення доходів, зниження життєвого рівня, що змушує пристосовуватися до пенсійної шкали оплати, яка часто відстає від зростання інфляції.

Подібне економічне становище породжує такі проблеми, як необхідність шукати місце проживання, доступне для оплати комунальних послуг; кошти для оплати витрат на медичне обслуговування; кошти на транспортні витрати для підтримки контактів з друзями. Також виникає проблема самоповаги, що виникає при нестачі коштів і, можливо, при необхідності звернення за громадською допомогою.23

Фактор матеріального становища старої людини, важливий в роботі з її душею. Ісус піклувався про фізичні потреби людей, та навчав їх істини (Мт. 15:36; Мр. 6:41; Лк. 9:16; Ів. 6:9). Душеопікуну необхідно зрозуміти, що фізична допомога, один із засобів виявити любов Божу, щоб серце було відкрите для Слова Божого.

Сімейне становище члена церкви в старому віці

Різне сімейне становище потребує різного підходу в душеопікунстві старих братів та сестер. Душеопікунство одиноких чи душеопікунство старої сімейної пари мають свої особливості, і в рішенні яких потрібно підходити індивідуально до кожної ситуації.

Душеопікунство одиноких

Як згадувалось вище, в посланні до Тимофія, говориться про опікунство вдів пенсійного віку. Щоб церкву не обтяжувати, Павло наголосив - «А як має вдовиця яка дітей чи внучат, нехай учаться перше побожно шанувати родину свою, і віддячуватися батькам, бо це Богові вгодно.» (1Тим.5:4). Тому в допомозі старій людині в першу чергу має брати участь сама члени сім’ї та родини. У разі коли це віруюча родина, діти, внуки то очікується, що вони будуть піклуватись про потреби своєї матері чи бабусі, батька чи дідуся – це їх обов’язок шанувати «свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вих. 20:12). Тоді душеопікунство буде легше і для служителя та церкви. І самому підопічному легше сприймати труднощі пов’язані зі старістю.

Інша ситуація, коли родичі старої сестри чи брата невіруючі. Автор роботи знайомий з сестрою, яка бувши вже в похилому віці повірила в Господа Ісуса Христа, а діти були проти її віри. Зневажливе відношення до неї змусило її переселитись до іншого приміщення на подвір’ї, яке не зовсім було пристосоване до життя. Вплинути на родичів не вдавалось, тому що немає для них авторитету Біблії ні Бога. В такому випадку церква та служитель (душеопікун) повинні взяти більші на себе зобов’язання та, підтримати сестру морально, духовно і при необхідності матеріально. Підбадьорити та нагадати попередження Ісуса Христа, що навіть рідні будуть повставати за віру в Нього: «Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її.» (Мт. 10:35); «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2 Тим. 3:12).

Ще категорія братів та сестер старого віку це одинокі члени церковної громади. Самотність людина може переживати у разі відсутності чоловіка чи дружини, а також і відсутність дітей. Таким підопічним потрібна повна допомога, особливо коли настає глибока старість чи хвороба, в результаті якої фізично обходити себе стає важче.

Інший випадок може бути, коли брат чи сестра відчувають самотність, хоча і є діти. Одна із сестер, вже через фізичну недугу не могла відвідувати зібрання, вона жалілась пастору, що відчуває себе непотрібною та самотньою. Її син, живши неподалік все немає часу відвідати та допомагати, тому що має свій бізнес. Звісно що таких членів церкви ще більше будуть атакувати сумніви, жаль до себе і пригніченість. Такі люди заглиблюються в свої спогади про невдачі в минулому, а тепер нічого не може вже зробити, через свою неміч. Старість ще більше і більше пригнічує.

Автор цієї роботи, відвідує сестру, в якої подібна ситуація, описана вище. Через старість та хворобу діти забрали її до себе проживати, але вони не віруючі. Вона жаліється, що постійно зайняті, спілкуватись не хочуть з нею, про Бога слухати не хочуть. Час від часу сестри відвідують її, але як тільки хтось не приходить вона дзвонить і запитує, може на мене образились, може я щось лишнє наговорила, мені не має с ким розмовляти? Різні думки відвідують людей, які почувають себе самотніми.

Таким братам та сестрам необхідно підбадьорення, нагадати обітниці Господа «Я буду Той Самий до старости вашої, і до сивини вас носитиму, Я вчинив, і Я буду носити, й Я двигатиму й порятую!» (Iс.46:4). Автор цієї роботи, мав розмову з пастором, який сам знаходиться у похилому віці, але продовжує трудитись, душеопікунством християн старих та хворих. Порадив один із псалмів який дуже добре підходить для відвідування одиноких - Псалом сімдесятий. «Не кидай мене на час старости, коли зменшиться сила моя, не лиши Ти мене…» (Пс. 70:9).

Одиноким братам та сестрам, які вважають себе вже непотрібними і вони нічого вже не можуть зробити для Господа, можна порадити одне з найбільших служінь – молитва. Підкреслити важливість молитви її силу.

Важливо також нагадати про допомогу тим від Господа хто надіється на Нього, тільки в Ньому сила та підтримка. «Він змученому дає силу, а безсилому міць. І помучаться хлопці й потомляться, і юнаки спотикнутись спіткнуться, а ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати і не потомляться, будуть ходити і не помучаться!» (Iс.40:29-31).

Душеопікунство старого подружжя

До цього було розглянуто душеопікунство окремо взятого брата чи сестру в старості. Здавалось, що проблеми головним чином в самітності людини. Але розглядаючи питання старості не самітних членів церкви, можна відзначити проблеми які виникають і в сімейних стосунках. Яким потрібна допомога в душеопікунстві їх відносин.

На сторінка Біблії ми можемо зустріти не одну пару похилого віку, найвідоміші Авраам та Сарра (Бут.11), Ісак та Ревека (Бут.15), в Новому Заповіті Захарій та Єлисавета (Лук.1:5) всі вони можуть послужити зразком взаємовідносин, а також і відкриваються їх помилки в подружньому житті.

Проблеми в сімейних парах похилого віку, часто стають на ґрунті, знову таки, фізичних недомагань. Але також багато залежить від того чи зростали вони духовно протягом свого життя, як сказав один пастор. Бувало на похоронах дружини, чоловік немає, що сказати крім «прости мне милая подруга, что всю жизнь мы мучили друг друга» - жартує один служитель.

Коли подружжя постійно самі дома, цілими днями бачать один одного, ненавчені терпінню стриманості у Господі, починають дратувати один одного. Неодинокі випадки коли проблема виникає практично на пустому місці. Свідчить брат який відвідав літню пару, а вони не розмовляють вже другий день. Вияснилось, що брат сказав, щось, вона недочула відповіла, він теж недочув і так виник гнів, аж поки не розібрались хто, що мав на увазі.

Інший випадок де подружжя обоє хворі, в нього цукровий діабет, в неї сердечні недомагання. Потрібно піти комусь в магазин за хлібом, але кожен відмовляється, і жаліється, вона - в мене серце болить, а він - в мене паморочиться в голові. І так виникає конфлікт. На таких побутових речах, виникають труднощі у взаємовідносинах.

Тому такі сімейні пари потребують душеопікунської допомоги. Таким братам та сестрам необхідно нагадати про ціль приходу Ісуса Христа. «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох.» (Мар.10:45).

Чоловіку нагадати його обов’язки, які дані в Біблії «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф.5:25), а дружині її обов’язки у Господі «Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві» (Еф.5:22). Нагадати також загальний принцип відносин де християни мають коритись один одному «корячися один одному у Христовім страху.» (Еф.5:21); допомагати один одному, підтримувати «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового.» (Гал.6:2).

Звісно, що у кожному випадку має бути свій підхід, іноді проблема взаємовідносин криється в таких речах, яких би і не підозрював. Реальна історія коли сестра та брат похилого віку жаліються пастору, що не мають миру на серці, якась невідома тривога. Вони перебрали наче всі сфери, що не так. Коли пастор намагався знайти причину, нагадавши всі гріхи, перебрав усе крім одного, на кінець запитав: як у вас у інтимних стосунках? Тоді все почало відкриватись, чому не було спокою, миру в серці. Вона не бажала таких стосунків, але відчувала повинність, він мав потребу, але не хотів, щоб було насильно звідси і неспокій в обох. Душеопікуну необхідно все враховувати, тому що іноді можна шукати духовну проблему не в тому місці.

Щоб мати гарні стосунки в старості необхідні навики. Стосунки автоматично не приходять зі старістю, їх необхідно будувати. Душеопікун має підбадьорити старе подружжя «іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі, щоб розповідати, що щирий Господь, моя скеля, і в Ньому неправди нема!» (Пс. 91:15-16).

Критерії та вимоги до душеопікуна

Особлива місія служителя полягає в тому, щоб проголошувати Євангелію і служити Словом Божим людям, яких відроджує Дух Святий. Але виникає питання, чи має право виконувати працю душеопікуна християнин, якщо він не рукопокладений? Відповідь очевидна на сторінка Святого Письма. Точно так, як християни можуть свідкувати про свою віру: «Ходили тоді розпорошенці, та Боже Слово благовістили» (Дії 8:4), так вони можуть здійснювати працю душеопікуна, хоча не всі урочисто відокремлюються на діло, як це відбувається зі служителем церкви. В Новому Заповіті ніде немає вказівок, що працю проповіді та душеопікунства мають виконувати тільки рукопокладені служителі.24

Кожний віруючий – це не пастор, однак кожний віруючий покликаний служити. Бог закликає всіх віруючих звершувати служіння в світі та церкві. Труд в церкві – це не довільне діло для християнина. В Божій армії немає вільнонайманих, Він привернув всіх нас до служіння. Бути християнином – означає бути подібному до Ісуса Христа. Ісус сказав: «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох.» (Мар.10:45).25 Але кожен потенційний кандидат стати душеопікуном має серйозно подумати над своїм покликанням та даром.

Вимоги до душеопікуна представляються такі ж самі, як і до служителя. В даній роботі не буде описано всі якості служителя, так як це не ціль даної роботи, але автор визначає три головних критерії.

Духовна зрілість

В першу чергу душеопікуном може бути тільки зрілий християнин «що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло.» (Євреїв 5:14). Автор однієї з книг по душеопікунству написав вислів однієї жінки служителя: «Для чого посилати людину до того, хто знає більше ніж ви? Якщо дантист не може запломбувати зуб, тоді для чого він потрібен?» а далі описується про неправильні діагнози поставлені спеціалістами психологами в одній із клінік. А деякі пацієнти виявились кращими діагностами ніж психологи.26 Тому, щоб бути душеопікуном християнин мусить розуміти Бога, мати біблійне пізнання волі Божої (Рим. 15:14), Божественну мудрість по відношенні до людей (Кол. 3:16).27

Духовна зрілість визначається чотирма важливими якостями: знання Слова Божого; молитовним життям; спільність з братами та сестрами; життям в слухняності.28

Знання Слова Божого

Без знання Слова Божого якісного душеопікування не буде. Писання – робочий інструмент душеопікунської роботи.29

Всі християни, які здійснюють душеопікунство (Кол. 3:16, Рим. 15:14), використовують владу, якою Христос наділив їх як святих. Але передана Богом влада обмежена Божими заповідями. Наставництво і душеопікунство повинні підкорятися законам Біблії, а не встановлення своїх законів.30 Тимофій, щоб бути добрим служителем мав осягати науку Христову, щоб міг і себе спасти та інших (1 Тим. 4:16; 2 Тим. 3:16).

Молитовна практика

Встановити добрі стосунки з Богом може навчити тільки та людина в якої відносини з Богом налагоджені. Молитовне життя служителя визначають особисті стосунки з Богом. Молитва живе спілкування з Господом. Якщо душеопікун не спілкується з Богом, це означає що він не зрілий християнин і не може навчати іншого духовної зрілості.31 Боже Слово закликає до молитви мужів на кожному місті (1 Тим. 2:1,8).

Спільність з братами та сестрами

Духовна зрілість визначається спільністю з братами та сестрами (1 Ів. 1:6-7). В даному тексті «спільність» має на увазі служіння один одному.

Важливо також розуміти біблійний принцип взаємної відповідальності. В церкві кожен повинен звітувати один перед одним. Необхідно виявляти турботу про іншого, а не займатись господарськими питаннями. Люди представляють набагато більшу важливість ніж програми.32 По суті кожен має відповідальність перед іншими жити в святості, а також і вказувати іншим на їх гріх. В церкві кожен має що дати, і у всіх є потреба щось взяти. Люди, які ні в чому не мають потреби на служіння душеопікуна не годяться.33 Ті хто думають, що тільки від них залежить все, вони самі можуть робити все, на служіння душеопікуна не годяться.

Слухняність

Слухняність перевищує всі інші якості, бо слухняний чоловік виконає всі Божі повеління. Він не буде вступати ні в які компроміси. Слухняність – це основа всіх правильних якостей. Це – якість, яка пронизує всі сфери духовного життя та робить можливим існування інших духовних чеснот. Поведінка без якості слухняності – немає смислу, внутрішня слухняність – краще, ніж зовнішнє виявлення поклоніння (1Сам. 15:22). Більше того, слухняність веде до інших правильних духовних рис.34 Коли ви знаходитесь в слухняності Христу, то зростаєте в духовній зрілості і стаєте більш придатними для Бога.35

Бажання та готовність служити

На якість будь якого служіння впливають мотиви. Важливу роль відіграє бажання служити, а тим більше братам і сестрам похилого віку. Враховуючи те, що це старше покоління, зі своїми звичками, які укорінились протягом життя, їх необхідно сприймати. Щире бажання служити неможливе без любові до тих людей, які потребують допомоги «Послухом правді очистьте душі свої через Духа на нелицемірну братерську любов, і ревно від щирого серця любіть один одного» (1Петр.1:22).

Автор цієї роботи має досвід відвідування різних братів та сестер дома, з іншим старшим пастором який відповідає за певний регіон. Відвідини були теплі та приємні.

Брат служитель, щиро любить цих людей, жертвує часом, здоров’ям. Інший брат, який був також з нами, бачивши це, говорив, що він би теж хотів так їздити, його скрізь би приймали, слухались, а він давав би поради. Йому фактично подобалось, сам прийом та увага до цього пастора і сам би хотів такої пошани. Але насправді душеопікунство, це важкий труд. Не завжди є теплий прийом, не завжди тобі раді, не завжди сприймають настанови, особливо коли душеопікун набагато молодший за членів церкви, але все покриває любов, що від Бога.

Апостол Петро звертаючись до пресвітерів у своєму посланні, наставляв «пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно» (1Петр. 5:2). Багато хочуть бути на виду у всіх, отримувати похвалу, але Бог бажає мати народ, який би трудився в якості слухняних слуг, які готові служити в Ім’я Ісуса Христа з любов’ю до людей.

Вірність та надійність

Слово Боже говорить: «а що ще шукається в доморядниках, щоб кожен був знайдений вірним» (1Кор. 4:2). Бог не хоче, щоб людина почала «гребти» по своєму, керуючись своїм новим уявленням, тим самим ламаючи в процесі «весла» об інших людей. Йому потрібні вірні, віддані, гребці, які вважають себе слугами, готовими на служіння.36

Бог хоче, щоб Його служителі були завжди слухняні Його Слову, не коливались у відданості Йому. Бог не вимагає, блискучого розуму, творчого підходу, ні популярності, Йому потрібна тільки вірність. На невірного слугу неможна надіятись. «Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челядниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так!» (Мт. 24:45-46). Це єдина вимога по якій Господь буде судити своїх слуг – вірність. Боже Слово, Його силу, Його Дари – все надає для служіння Бог. Все що вимагається від служителя – це його вірність у використанні цих ресурсів.37


Висновок

У світлі проведеної роботи, можна сказати, що Писання впливає на наше розуміння старіння. В даній роботі було дано визначення старості та душеопікунству. Необхідно відмітити, що Біблія не вважає цей процес, як приречення. Біблійне свідчення радше на стороні схожості, ніж відмінності між старими і молодими християнами. Всім послідовникам Христа слід бути пильними і очікувати Господа в продовж всього свого життя.

В даній роботі було висвітлено духовні потреби членів церкви старого віку та їх особливості. Потреба в християнському спілкуванні, самореалізації, подоланні спокус, підготовка до переходу у вічність. Показано, що душеопікунство старих братів та сестер має свої фактори які необхідно враховувати при допомозі їм: духовний стан, фізичний стан, матеріальне становище сімейне становище. Також розглянуто питання організації служіння душеопікунства в церкві: роль пастора, як головна; участь церкви безпосередня; участь родини, як обов’язок, необхідність матеріальних затрат та контролю. Розглянуто особливості душеопікунства, братів та сестер які мають родину, одиноких та сімейних пар.

Розглянуті також критерії та вимоги до душеопікуна, висвітлено, що душеопікунством має займатись тільки зрілий християнин, здатний дивитись на життя братів та сестер похилого віку, через призму біблійних принципів. Головними рисами душеопікуна це зрілість у Христі, щире бажання служити керуючись любов’ю та бути вірним та надійним слугою.

Служіння братам та сестрам похилого віку має велике значення для церкви. Писання закликають поважати та турбуватись про старих людей. Цим церква буде виконувати заповідь любити один одного та демонструвати світові, про єдину Божу сім’ю. Тим буде прославлятись Господь.

Старість приносить з собою багато труднощів та перемін у житті. Але Біблія не говорить про старість, як вирок чи безвихідь. Писання дає надію. Автор статті газети «Наші дні» про старість зауважив, що старість у Святому Письмі розглядається як Боже благословення, як щастя. Це насправді так. Скільки Божих благодіянь приховано в довгому житті. Воно багате радощами і перенесеними стражданнями. В її пам'яті, немов в скарбниці, зберігається безліч спогадів. У старості, при всій своїй особистій недосконалості, відчуваєш себе свого роду пам'ятником Божої вірності і милості! (Євр. 11)

Душеопікунство старих людей має свою велику ціль, щоб кожен брат та сестра були підготовленими зустрітись зі своїм Господом, з впевненістю сказати подібно Павлу: «…свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тим. 4:7-8).

Олександр Стиренко
бакалавр богослів’я

Додаток 1: екзегетичний аналіз 1 Послання до Тимофія 5:1-2

Історично-культурний фон тексту.

Перше послання до Тимофія, як прийнято називати, одне з пасторальних послань, яке адресоване, молодому служителю. Щоб навчити його «як треба поводитися в Божому домі, що ним є Церква Бога Живого, стовп і підвалина правди» (1 Тим. 3:15). Найімовірніше послання було написане після того, як апостол Павло був звільнений, з першого ув'язнення в Римі (Дії 28:30). Залишивши Тимофія вирішувати виниклі в церкві Ефесу проблеми, які там виникли (1 Тим. 1:3), Павло вирушив до Македонії, звідки і написав цей лист. На доказ цього Барклі у своєму коментарі на пастирські послання наводить слова Євсевія, історика ранньохристиянської Церкви:

Крупнейшим историком раннехристианской Церкви был Евсевий. В записи к биографии Павла Евсевий пишет: "Лука, написавший Деяния святых Апостолов, завершил свое повествование, сообщив о том, что Павел провел в Риме два года узником, пользуясь, однако, значительной свободой, проповедовал слово Божие без особых стеснений. Поэтому, добившись оправдания, апостол, говорят, был снова послан проповедовать, а вернувшись в этот город во второй раз, принял мученическую смерть" (Евсевий Кесарийский "Церковная история", 2.22. 2). Евсевий ничего не говорит об Испании, но ему было известно предание о том, что Павел был освобожден из своего первого заключения в Риме.38

У пастирських посланнях перед нами постає картина Церкви з досить розвиненою структурою та організацією. Включені в структурі пресвітери, єпископи або керівники церкви, і також диякони. В ті часи в Церкві вже існував свого роду орден вдовиць, який придбав настільки важливе значення в ранньохристиянської Церкви дещо пізніше. В той час Церква вже мала досить складну структуру; як вважають деякі богослови, навіть більш складну ніж можна було б очікувати для ранньої епохи зародження християнської церкви, в яку жив і працював Павло.

Також, в цьому посланні, можна побачити, що це була епоха становлення християнського віровчення. У посланні автор закликає Тимофія зберігати «Добро припоручене стережи» (2 Тим. 1:14). Є вказівки на те, що в той час велике значення надавалося виявленню кредо віри і що первісна пора особистих відкриттів Христа пройшла.39

Тлумачення тексту

Цей вірш служить вступом до настанов Павла про те, як Тимофію вести себе по відношенню до членів християнської сім'ї, серед яких він буде працювати. Тимофію, який був молодший, було важко спілкуватися з деякими з старих терпляче і без роздратування; звідси й застереження не картати старців різко, а перестерігати, як батька. Непристойно йому, людині більш молодій, ображати таких людей різкими словами. Була й інша небезпека: у спілкуванні з молоддю переходити на наказовий тон. Тому Павло наказує йому ставитися до молодих, як до братів, спілкуватися з ними на рівних, а не зверхньо.

До жінок похилого він повинен ставиться, як до матерів, з любов'ю і належною повагою. Його взаємини з молодими жінками повинні бути чисті. Він не тільки повинен уникати всього однозначно гріховного, а й остерігатися нерозсудливих вчинків і поведінки, за яким будь-хто міг би угледіти зло.40

1 Послання до Тимофія 5:1-2

Діаграма 1 Тим. 5:1-2

Додаток 2

Особисті дані

Юхимець Володимир Павлович. Народився в 1946 році. Проживає в м. Вінниця, служить в церкві «Дім Євангелія». Починав служіння пастора в церкві «Благодать» в м. Вінниця з 1983 року. Має великий досвід душеопікунства, особливо з літніми та старими людьми та хворими.

Поділився збіркою текстів Святого Письма які використовує під час відвідування хворих братів і сестер та тих хто готується до переходу у вічність.

Тексти Писання

«Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з'явленні слави Його раділи ви й звеселялись.» (1Пет.4:12-13);

«І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.» (Рим.8:28);

«Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив.» (Рим.8:37);

«Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський чинить смерть.»(2Кор. 7:10 );

«Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!» (2Кор.4:17-18);

«Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі.» (Фил.3:20-21);

«Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний. Тому то й зідхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашею, що з неба, коли б тільки й одягнені ми не знайшлися нагі!» (2Кор.5:1-3);

«Бо в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти.» (Євр.2:18);

«Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх.» (Євр.12:3);

«Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає! 7 Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає?» (Євр.12:6-7);

«І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, і суд їм був даний, і душі стятих за свідчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звірині, ані образові її, і не прийняли знамена на чола свої та на руку свою. І вони ожили, і царювали з Христом тисячу років.» (Об.20:4);

«бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти...» (Йов.5:7);

«Тож блаженна людина, яку Бог картає, і ти не цурайсь Всемогутнього кари: Бо Він рану завдасть і перев'яже, Він ламає й вигоюють руки Його!» (Йов.5:17-18);

«Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...» (Йов.10:15);

«Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями» (Йов.14:1);

«Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі... Тануть нирки мої в моїм нутрі!...» (Йов.19:25-27);

«12 Не віддаляйся від мене, бо горе близьке, бо нема мені помічника! ... 20 А Ти, Господи, не віддаляйся, Допомого моя, поспіши ж мені на оборону!» (Пс.21:12,20);

«Бог для нас охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються» (Пс.45:2);

«Мій народе, кожного часу надійтесь на Нього, серце своє перед Ним виливайте, Бог для нас пристановище!» (Пс.61:9);

«Мій голос до Бога, й я кликати буду, мій голос до Бога, й почує мене! В день недолі моєї шукаю я Господа, до Нього рука моя витягнена вночі й не зомліє, не хоче душа моя бути потішена:» (Пс.76:2-3);

«Блаженні, хто мешкає в домі Твоїм, вони будуть повіки хвалити Тебе! Села. Блаженна людина, що в Тобі має силу свою, блаженні, що в їхньому серці дороги до Тебе, ті, що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом, і дощ ранній дає благословення!» (Пс.83:5-7);

«Почуй же, о Господи, молитву мою, і вислухай голос благання мого, в день недолі своєї я кличу до Тебе, бо Ти обізвешся до мене!» (Пс.85:6-7);

«Зацвіте справедливий, як пальма, і виженеться, немов кедр на Ливані, посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір'ях нашого Бога, іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі, щоб розповідати, що щирий Господь, моя скеля, і в Ньому неправди нема!» (Пс.91:13-16);

«Коли мої думки болючі в нутрі моїм множаться, то розради Твої веселять мою душу!» (Пс.93:19);

«Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе! Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!» (Пс.101:2-3);

«Коли б не Закон Твій, розрада моя, то я був би загинув в недолі своїй!» (118:92);

 

1 Колинз, Гари. Пособие по христианскомудушепопечению. Перевод с английского: Баева А. А. (Санкт-Петербург: Мирт, 2003), 285.

2 Вагнер Росс, Роу Кейвин, Гриб Кэтрин. Слово. Толкование. Жизнь. - Черкассы: Коллоквиум, 2012, 688.

3 Вагнер Росс, Роу Кейвин, Гриб Кэтрин. Слово. Толкование. Жизнь., 689.

4 Росс, Кейвин, Кєтрин. Слово. Толкование. Жизнь, 688.

5 Хант Джун. Ключи. 50.

6 Хант Джун Ключи. 51.

7 Рік Уоррен, Божі відповіді на найскладніші питання життя. – (Львів: ПКВ «Нова Надія», 2008), 169.

8 Павел И. Рогозин. Как правильно стареть. – (Черкассы: Издательство «Смирна», 2013), 72.

9 Эдвард Т. Уэлч. Депрессия: неотступная тьма. Свет стезе моей. (Издательство «Тюльпан», ЕРПЦО, 2009), 137.

10 Уэлч. Депрессия: неотступная тьма. 138.

11 Эдвард Т. Уэлч. «Депресия: неотступная тьма», 140.

12 Уэлч. «Депресия: неотступная тьма», 150.

13 Гари Коллинз. «Пособие по христианскому душепопечению», 288.

14 Билли Грэм. «Справочник христианского работника», 228.

15 Ричард Бакстер Реформированный пастор. Перевод с английского: Е. Кулюкин. – (М.: Центр «Нарния», 2010), 106.

16 И.И.Раймер. «Душепопечение в церкви», 29.

17 Джон МакАртур. Пастырелогия. Генеральный план для церковного руководителя, 124.

18 И.И.Раймер. «Душепопечение в церкви», 67.

19 Джей Адамс. Учебник по христианскомудушепопечению. Практика вразумляющего душепопечения. (Харьков: 2002), 51.

20 Джун Хант. Ключи. Как помочь себе и другим в решении жизненных проблем. Книга 3. – (М.: Ассоциация «Духовное возрождение» ЕХБ, 2003), 49.

21 Гари Колинз, «Пособие по христианскому душепопечению», 294.

22 Гари Колинз, «Пособие по христианскому душепопечению», 286.

23 Гари Коллинз. «Пособие по христианскому душепопечению», 290. Джей Адамс. «Учебник по христианскому душепопечению», 27.

24 Рик Уоррен. Целеустремленная церковь. Церковь, служащая Божьему изволению.(Украинский Центр Христианского Сотрудничества. 1997), 319.

25 Джей Адамс. «Учебник по христианскому душепопечению», 27.

26 Адамс. «Учебник по христианскому душепопечению», 30.

27 И.И.Раймер. «Душепопечение в церкви», 70.

28 И.И.Раймер. «Душепопечение в церкви», 69.

29 Джей Адамс. «Учебник по христианскому душепопечению», 32.

30 Раймер. «Душепопечение в церкви», 69.

31 Джон МакАртур, «Пастырелогия», 47.

32 И.И.Раймер, «Душепопечение в церкви», 70.

33 МакАртур, «Пастырелогия», 29.

34 МакАртур, «Пастырелогия», 32.

35 Джон МакАртур, «Пастырелогия», 38.

36 Джон МакАртур, младший. Первое послание к Коринфянам Толкование, (Киевская духовно-образовательная семинария, Киев, 1993), 133.

37 Раппард, Дора. Газета «Наши Дни», Радость старения, випуск 2318, http://www.nashidni.com/Archive/yr2013/is2318/radostnaya.html (16 марта 2013).

38 Уильям Баркли Толкование посланий к Тимофею, Титу и Филимону, (Всемирный союз баптистов – 1983), 13.

39 Уильям Баркли Толкование посланий к Тимофею, Титу и Филимону, 4-5.

40 Уильям Макдональд, Библейские комментарии для христиан. Новый завет. (ВВС – 2000), 1247.