Боротись за віру, раз дану святим

Відношення до гріха ліні в церкві

Послання апостол Павла є невід’ємною та важливою складовою частиною у формуванні богослов’я християнських церков. В своїх листах він не тільки настановляє християн у їх духовному та повсякденному житті. Апостол також вказує на правильні стосунки церкви із оточуючим світом: державою, владою, лжевчителями, невіруючими людьми.

Крім того, в своїх посланнях ап. Павло багато говорить про виховання самих членів церкви. Такі християни спіткнулися і мають потребу в тому, щоб їх направити на вірний шлях слідування за Христом. Деякі з методів виховання та впливу на членів церкви називаються церковною дисципліною. І саме в другому посланні до солунян можна побачити практичне застосування одного із кроків церковної дисципліни.


Історичний фон та передумови написання послання

Солунь (Фесалоніки), за новозавітніх часів було великим містом із населенням близько 200 тисяч.1 Це була столиця римських провінцій Македоні і важливий торговий центр розташований на великій дорозі «Віа Егнація».2 Жителями були переважно греки, римляни, а також євреї із Сходу. В місті була єврейська синагога, яку відвідувала чимала кількість прозелітів грецького походження.3

Церква в Солуні була заснована апостолом Павлом і його супутниками, Тимофієм та Силою, під час його другої місіонерської подорожі (Дії 17:1-10). Євангеліст Лука свідчить, що новонаверненими були дехто з юдеїв і «…безліч побожних із гелленів та немало з шляхетних жінок» (Дії 17:4). Таким чином, церква в Солуні складалася в своїй більшості із навернених язичників – прозелітів.

Час служінні Павла в цьому місті за різними тлумаченнями становить від двох тижнів до шести місяців.4 Лука пише «…з ними змагавсь три суботи з Писання» (Дії 17:2). В той же час із текстів послань видно, що служителі перебували там довший час: вони працювали в місті (1 Сол. 2:9), у них був час докладно виклали християнське вчення (1 Сол. 4:1; 5:2); віруючі мали змогу спостерігати за ними (2 Сол. 3:9).

Через заколот в місті, який зробили юдеї, апостол вимушений був передчасно залишити місто (Дії 17:5-10). Перебуваючи в Коринті, Павло хвилюється за молоду церкву і посилає до них Тимофія. Після його повернення апостол пише два листа до церкви із проміжком між ними в декілька місяців. Датою написання обох листів вважається 51 рік.5 В першому посланні ап. Павло дякує Богові за стійкість церкви, і викладає їм вчення про воскресіння померлих в Христі. В другому листі апостол заперечує лжевчення, що вже настав День Господній і дає вказівки щодо церковної дисципліни до членів, які не хотіли працювати, а жили за рахунок церкви.


Дисципліна в церкві

Даний уривок тексту складається із двох основних частин: дисципліна в церкві (3:6-15) та заключна частина листа (3:16-18). Для кращого розуміння структури тексту та його експозиційного аналізу побудовано розширений план цього місця Писання.

  1. Дисципліна в церкві (3:6-15)
    1. Наказ цуратися братів, що живуть по ледачому (3:6)
    2. Пояснення причин такого наказу (3:7-11)
      1. Бачили приклад апостола (3:7-9)
      2. Отримали наказ апостола (3:10)
      3. Не виправдали очікувань апостола (3:11)
    3. Звернення до членів церкви, що живуть по ледачому (3:12)
    4. Повеління до церкви (3:13-15)
      1. Стосовно самих себе (3:13)
      2. Стосовно тих, хто не послухає слова (3:14-15)
  2. Заключна частина листа (3:16-18)

Зазначена частина послання, яка буде розглядатися, переважно складається із настанов апостола щодо ситуації в солунській церкві (3:6-15). В солунській церкві, проблема полягала в тому, що серед членів з’явилися такі брати, які не працювали, а жили за рахунок інших. Вирішення цього питання ап. Павло розпочинає із звертання до церкви.

Наказ цуратися братів, що живуть по ледачому

6 А ми вам наказуємо, браття, Ім'ям Господа Ісуса Христа, щоб ви цуралися кожного брата, що живе по-ледачому, а не за переданням, яке прийняли ви від нас.

6 Παραγγέλλομεν δὲ ὑμῖν, ἀδελφοί, ἐν ὀνόματι τοῦ Κυρίου ἡμῶν Ἰησοῦ Χριστοῦ, στέλλεσθαι ὑμᾶς ἀπὸ παντὸς ἀδελφοῦ ἀτάκτως περιπατοῦντος, καὶ μὴ κατὰ τὴν παράδοσιν ἣν παρέλαβε παρʼ ἡμῶν.

Цю частину свого листа апостол розпочинає досить сильними словами, вони звучать як закляття:7 «наказуємо, браття, Ім'ям Господа Ісуса Христа…» (3:6). Слово Παραγγέλλοω (інструкція, команда) зустрічається 31 раз в НЗ і 4 рази в цьому посланні (3:4, 6, 10, 12).8 В Євангеліях, тільки Христос дає інструкції або накази , після вознесіння Господа, апостоли отримали владу давати накази, і в даному випадку ап. Павло застосовує її. Використання Імені Ісуса Христа вказує на справжню владу і серйозність наслідків, в разі невиконанні цього наказу.9

Якщо в першому своєму листі ап. Павло лише коротко згадує про цю проблему (1 Сол. 4:11-12; 5:14), то тепер він використовує наказ ім’ям Ісуса Христа. Видно, що перші його настанови не принесли бажаного результату. Ситуація дійшла до такого ступеню, коли потрібне радикальне рішення.

Суть наказу полягає в тому «… щоб ви цуралися кожного брата, що живе по-ледачому, а не за переданням» (3:6). З цієї частини тексту можна судити про те, що проблема мала не масовий характер, а стосувалася окремих членів церкви - «кожного брата» (3:6).10 Тому автор листа закликає церкву στέλλεσμαι (цуратися), що значить «зберігати відстань, триматися подалі, стояти осторонь» від таких членів.11 Вся церква мала утримуватися від будь яких стосунків з цими братами, сторонитися їх.

Характеристика неслухняних членів виражається прислівником ἀτάκτως (безладно).12 Більш ширше значення слова ἀτάκτως - «поводитися всупереч порядку, безвідповідально, без поваги до встановлених звичаїв або отриманих інструкції».13 Автор зауважує, що ці інструкції або «передання» вони отримали: «за переданням, яке прийняли ви від нас» (3:6). Слово παρελάβοσαν «прийняли» має три основні варіанти різночитання: παρελάβοσαν (вони прийняли), παρελάβετε (ви прийняли), παρελάβε (він прийняв).14 Кращим варіантом читання вважається παρελάβοσαν (вони прийняли).15 Це прямий доказ того, що вони знали, як потрібно чинити і чинили так. Як результат цього, апостол, владою імені Ісуса Христа, наказує церкві триматися подалі від таких братів.

Слово παράδοσις (передання) має значення «зміст викладеного навчання, традиції, вчення, заповіді».16 Апостол Павло називає цим словом настанови, які він передав віруючим в Солуні усно, із вуст в уста (3:10). А також ті заповіді і повеління, що він написав в своєму першому посланні до цієї церкви (1 Сол. 4:9-12).

Пояснення причин такого наказу

Даючи церкві наказ, щодо відношення до непрацюючих братів, апостол обґрунтовує своє повеління. В наступних п’яти віршах він наводить три причини, що підтверджують його рішення.17 Вони яскраво виділені в грецькому тексті сполучником γὰρ (тому що, бо).18

Бачили приклад апостола

7 Самі бо ви знаєте, як належить наслідувати нас. Бо ми поміж вами не сидні справляли,
8 і хліба не їли ні в кого даремно, але в перевтомі й напруженні день і ніч працювали, щоб не бути нікому із вас тягарем,
9 не тому, щоб ми влади не мали, але щоб себе за взірця дати вам, щоб нас ви наслідували.

7 αὐτοὶ γὰρ οἴδατε πῶς δεῖ μιμεῖσθαι ἡμᾶς· ὅτι οὐκ ἠτακτήσαμεν ἐν ὑμῖν,
8 οὐδὲ δωρεὰν ἄρτον ἐφάγομεν παρά τινος, ἀλλʼ ἐν κόπῳ καὶ μόχθῳ, νύκτα καὶ ἡμέραν ἐργαζόμενοι, πρὸς τὸ μὴ ἐπιβαρῆσαί τινα ὑμῶν·
9 οὐχ ὅτι οὐκ ἔχομεν ἐξουσίαν, ἀλλʼ ἵνα ἑαυτοὺς τύπον δῶμεν ὑμῖν εἰς τὸ μιμεῖσθαι ἡμᾶς.

Перша причина такого наказу – це власний приклад поводження апостола Павла і його супутників в Солунській церкві (2 Сол. 3:7-9). Він говорить «Самі бо γὰρ ви знаєте, як належить наслідувати нас… ми …хліба не їли ні в кого даремно, але в перевтомі й напруженні день і ніч працювали» (3:8). Ці самі слова є і в першому листі: «пам'ятаєте, браття, наше струднення й утому: день і ніч ми робили» (1 Сол. 2:9).

Вираз «їсти хліб» - це семістька ідіома, яка означає «приймати будь яку їжу».19 В Септуагінті, у словах Бога «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб» (Бут. 3:19), також використовується теж саме слово ἄρτον (хліб), що вживає ап. Павло в 3:8. Щоб підкреслити контраст між собою і тими членами церкви, автор послання використовує сильний сполучник протиставлення ἀλλὰ (але, скоріш, радше за), який використовуєть-ся для того щоб показати різницю в чомусь, те що сильно відрізняється, контраст, поділ.20 «Хліба не їли ні в кого даремно але (ἀλλʼ)в перевтомі й напруженні день і ніч працювали» (3:8).

Метод навчання на прикладі життя людини був досить відомим в давнину. Філософ Сенека говорив: «Живий голос і близькість спільного життя допоможе вам більше, ніж написане слово. … Люди більше довіряють своїм очам, а ніж своїм вухам…».21 Власний приклад апостола, який мав повне право на утримання від церкви (1 Кор. 9:6-14; 2 Сол. 3:9), але «в перевтомі й напруженні день і ніч працювали» (3:8) не справив на цих братів належного впливу. Взірець, яким подав себе апостол Павло: «щоб себе за взірця дати вам, щоб нас ви наслідували» (3:9), був марний для цих членів. Використане автором слово μιμητής (взірець, імітатор) зустрічається 11 разів у НЗ, і 8 з них у посланнях ап. Павла. Дієслово μιμέομαι (наслідувати, імітувати, слідувати за) у НЗ завжди використовується в позитивному сенсі.22

Отримали наказ апостола

10 Бо коли ми в вас перебували, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!

10 καὶ γὰρ ὅτε ἦμεν πρὸς ὑμᾶς, τοῦτο παρηγγέλλομεν ὑμῖν ὅτι Εἴ τις οὐ θέλει ἐργάζεσθαι, μηδὲ ἐσθιέτω.

Друга причина – вони отримали наказ апостола під час його перебування серед них: «бо (γὰρ) коли ми в вас перебували, то це вам наказували» (3:10). Знову ж таки відображення цих слів є і в першому листі: «як ми вам наказували» (1 Сол. 4:11). Але тут слід зауважити, що ап. Павло не говорить про наказ в своєму першому листі, а апелює до усного передання, який дав церкві перебуваючи безпосередньо серед них. За думкою багатьох римських і грецьких авторів, усне повеління було більш важливіше за написане.23

Суть свого наказу апостол виражає такими словами: «як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!» (3:10). Це загальне твердження Писання. Бог створив людину для праці. В Притчах багато говориться про небезпеку ліні. Тому Павло використовує цей вираз узагальнюючи дане твердження на основі всього Писання (Бут. 3:17-19; Пс. 128:2; Пр. 10:4; 12:11; 19:15)24 . Інший коментар вважає, що це могла бути поговірка на основі Бут. 3:19.25

Двічі ці брати були попереджені: перший раз під час перебування ап. Павла серед них, другий – через його перше послання. Тут можна побачити паралель із виконанням порядку церковної дисципліни записаної в Мт. 18:15-17, яку постановив сам Ісус Христос. Перше попередження апостол зробив особисто, а друге – через лист прочитаний братами в церкві.

Не виправдали очікувань апостола

11 Бо ми чуємо, що дехто між вами живуть по-ледачому, нічого не роблять, а тільки вдають, ніби роблять.

11 ἀκούομεν γάρ τινας περιπατοῦντας ἐν ὑμῖν ἀτάκτως, μηδὲν ἐργαζομένους, ἀλλὰ περιεργαζομένους.

Третя причина наказу – «бо (γὰρ ми чуємо, що дехто між вами живуть по-ледачому» (3:11). Ці члени церкви не виправдали очікувань апостола. Вони не змінили свого відношення до праці не зважаючи на: власний приклад Павла, його особистий наказ і повторний через перший лист. Крім того, можна припустити, що ці брати отримували зауваження щодо своєї поведінки і від інших братів церкви: «Благаємо ж, браття, ми вас: напоумляйте непорядних…» (1 Сол. 5:14). Вжите тут ап. Павлом слово ἀτάκτος (непорядних) повторюється і в другому його листі: «щоб ви цуралися кожного брата, ( ἀτάκτως що живе по-ледачому» (3:6).

Апостол зауважує, що він чує про їх поведінку. Джерелом цієї інформації міг бути Тимофій, який відвідував солунян із першим листом ап. Павла і розповів про ситуацію в церкві.26 З іншої сторони, це міг бути хтось із членів солунської церкви «Аристарх та Секунд із Солуня» (Дії 20:4), які стали супутниками апостола.27 В будь якому випадку, той хто приніс цю звістку мав авторитет у апостола, який без сумнівів сприйняв її як правдиве свідоцтво.28

Друга половина цього тексту пояснює поведінку цих людей, які живуть ἀτάκτως. Апостол так говорить про них: «нічого не роблять, а тільки вдають, ніби роблять» (3:11). Тут застосовується гра слів ἐργαζομένους і περιεργαζομένους29

Слово ἐργαζομένους має значення «робити або виконувати щось через роботу».30 Наступне слово є ідентичне першому тільки із префіксом περι «про, навколо, дотично».31 Тому περιεργαζομένους - передає значення «метушитися, бути нав’язливо зайнятим, настирливим»,32 також «робити даремні речі, вдавати зайнятість».33

«Ці люди не були «зайняті», як ті, що займаються виробничою діяльністю (ἐργαζομαι), але «метушилися», тобто займалися непродуктивною діяльністю (περιεργαζομένους). Додавання прийменника περι до дієслова має увазі діяльність, яка лежить поза сферою конструктивної або продуктивної праці»34 .

Звернення до членів церкви, що живуть по ледачому

12 Таким ми наказуємо та благаємо Господом нашим Ісусом Христом, щоб мовчки вони працювали та власний хліб їли.

12 τοῖς δὲ τοιούτοις παραγγέλλομεν καὶ παρακαλοῦμεν διὰ τοῦ Κυρίου ἡμῶν Ἰησοῦ Χριστου, ἵνα μετὰ ἡσυχίας ἐργαζόμενοι τὸν ἑαυτῶν ἄρτον ἐσθίωσιν.

В цьому тексті Павло змінює адресата і звертається до братів, які живуть по ледачому. Другий раз в цьому уривку апостол дає наказ використовуючи авторитет Ісуса Христа. І хоча друге слово παρακαλοῦμεν (закликаємо, заохочуємо, прохаємо) пом’якшує цей вираз, однак це вказує на серйозність всієї ситуації, що склалася в церкві.

Автор дає два повеління цим братам ἀτάκτως: «…щоб мовчки вони працювали та власний хліб їли» (3:12). Вираз «мовчки працювали» F. F. Bruce пояснює, як антитезу до слова «метушилися» і встрявали в чужі справи.35 Tom Constable вважає, вираз ἡσυχίας ἐργαζόμενοι, вказує на стан розуму, який повинен бути пов'язаний з їх роботою: ἡσυχάζω (вести себе тихо, мовчати).36 Тобто, означає стан внутрішнього миру і спокою, що відображається у зовнішньому спокої; це протилежність їх метушливої діяльності.37

Варто прояснити, що ж такого робили ці члени церкви, що апостол наказує їм мовчки працювати та їсти власний хліб. Є декілька поглядів на пасивну діяльність чи активну бездіяльність цих членів церкви, що жили по ледачому.

Перший погляд полягає в тому, що деякі члени церкви вирішили перейняли апостольський привілей не працювати, а бути на утриманні церкви. Але є дуже важливий контраргумент. Важко зрозуміти, як члени солунської церкви перейняли це від ап. Павла, коли він і його супутники щоденно важко працювали своїми руками перебуваючи в цьому місті. Навіть, якщо і отримували допомогу від церкви з Филипів (Фил. 4:16).38

Другий погляд полягає в тому, що віруючі вважали так: раз вони діти Царя Небесного, то їм не личить працювати. А це їх розуміння підсилювалося ще й культурним поняттям греків, які були переконані, що робота це уділ рабів.39 В даному випадку, важко зрозуміти, чому апостол наказує їм працювати мовчки.

Третій погляд будується на тому, що цими братами були ті, хто жив на межі бідності. А приєднавшись до церкви вони розраховували на допомогу більш заможних своїх братів. Можливо їх позиція підкріплювалася переконанням, що вже настає день Господній.40

Четвертий погляд перекликається із третім, але відрізняється тим, що цими членами церкви були солуняни незалежно від статку. Тобто ті, хто вважав що вже настає день Господній. І очікуючи скорого приходу Христа вони перестали працювати, а лише займалися розповсюдженням цієї єресі.41 В цьому випадку, стає зрозумілим, чому ап. Павло закликає їх працювати мовчки.

Але в противагу поглядам пов’язаних із вченням про настанням дня Господнього є три аргументи. По-перше, сам апостол ніяк не пов’язує це лжевчення із тією проблемою, що дехто відмовляється працювати. Цього не можна побачити ні в одному із його листів до солунян. По-друге, постає важливе питання: чому апостол не відреагував на лжевчення про настання Господнього дня завчасно, коли він був присутній в цій церкві (2 Сол. 3:10) і давав настанови стосовно праці. По-третє, чому немає жодної згадки про це лжевчення в першому посланні, де йде мова про працю кожного своїми руками (1 Сол. 4:11-12) і пояснення есхатологічних питань (1 Сол. 4:13-18; 5:1-11).42 Адже, вже тоді проявлялася тенденція деяких членів не працювати.

П’ятий погляд пов'язаний із римським правом і так званими відносинами між людьми «патрон-клієнт» або «інститут клієнтели».43 Ці стосунки полягали в тому, що клієнти залежали від своїх покровителів – патронів. Покровитель забезпечував клієнтів продуктами харчування, одягом, коштами, тощо… Клієнт же мав всіляко прислуговувати патрону: вітати його вранці, працювати посильним передаючи звістки, віддавати свій голос за нього на зборах, гарно говорити про нього серед інших людей, під час війни служити в його війську і т.д.44

Найбільш пріоритетним, на думку автора роботи, являється останній погляд. Тоді можна припустити, що ап. Павло вчив християн не залежати від інших людей (покровителів), а самому заробляти свій власний хліб.45 В такому разі зрозуміло чому апостол не пов’язує лжевчення із братами ἀτάκτως. Також стає зрозумілим, чому він наказує їм працювати мовчки (3:12), і закликає «займатися своїми справами та заробляти своїми руками… і щоб ні від кого не залежали!» (1 Сол. 4:11-12).

Але в будь якому разі, важко сказати достовірно, по якій причині виникала така ситуація серед християн в Солуні. Зрозуміло лише, що ситуація існувала від початку народження цієї церкви, і з часом не виправлялася, незважаючи на усні накази і листи апостола. Тому для впливу на таких братів ап. Павло дає наступні вказівки для церкви.

Повеління до церкви

Автор послання знову переключає свою увагу, і звертається тепер до братів, які живуть за його переданням. В попередньому тексті він дав наказ тим, хто живе по нічого не роблячи. Тепер апостол говорить, що в цій ситуації потрібно робити церкві.

По відношенню до самих себе

13 А ви, браття, не втомлюйтеся, коли чините добре.

13 ὑμεῖς δέ, ἀδελφοί, μὴ ἐκκακήσητε καλοποιοῦντες.

В ситуації, коли церква утримувала фізично здорових членів, які чомусь не хотіли працювати власними руками, легко було зневіритися в доброчинності. Тим більше, коли ап. Павло так суворо засуджує людей, які знаходяться на утримані інших.

Але наступні слова «А ви, браття, не втомлюйтеся, коли чините добре» (3:13) мали підбадьорити церкву в її доброчинності. В контексті всього вище сказаного, це значить, що церква не повинна залишати турботу про бідних її членів. Навіть, якщо інколи, негідні люди, що самі можуть, але не хочуть працювати, зловживають її добротою.46

По відношенню до тих, хто живе по ледачому

14 Коли ж хто не послухає нашого слова через цього листа, зауважте того, і не майте з ним зносин, щоб він був посоромлений.
15 Та не майте його за неприятеля, а навчайте, як брата.

14 εἰ δέ τις οὐχ ὑπακούει τῷ λόγῳ ἡμῶν διὰ τῆς ἐπιστολῆς, τοῦτον σημειοῦσθε, καὶ μὴ συναναμίγνυσθε αὐτῷ, ἵνα ἐντραπῇ,
15 καὶ μὴ ὡς ἐχθρὸν ἡγεῖσθε, ἀλλὰ νουθετεῖτε ὡς ἀδελφόν.47

Пояснивши церкві, як вони повинні чинити із тими членами, хто справді потребує допомоги, апостол дає ще одне повеління. Воно стосується правильного відношення до тих, «хто не послухає нашого слова через цього листа» (3:14). Автор послання зауважує, що до таких членів має бути застосована особлива практика. Викладач вважає, що в даному випадку мова йде про виключення з церкви, як і в 1 Кор. 5. На його думку, важливим показником цього є форма дієслова «не єднатися» що тричі згадується в НЗ: двічі в 1 Кор. 5, і третій раз в даному випадку.48

По-перше - «зауважте того, і не майте з ним зносин» (3:14). Слово σημειοῦσθε (зауважте) лише один раз зустрічається в Писанні, і досить нелегко визначити його зміст. Автори лексикону дають таке визначення: «звернути особливу увагу, поставити мітку чи знак».49 Слід зауважити, що апостол словами «Коли ж хто…» (3:14а) виражає надію, що все таки ці члени послухають його слова через цей лист.50 В іншому ж випадку, про поведінку такого брата потрібно оголосити перед всією церквою.

Тут яскраво прослідковується слідування апостола порядку церковної дисципліни встановленої Господом: «А коли не послухає їх, скажи Церкві…» (Мт. 18:17). Те, що ці члени не послухали настанов ап. Павла під час його присутності, не сприйняття повеління через два його листи і напоумлення братів (1 Сол. 5:14), тягне відповідні наслідки. Тепер у виховний процес включається вся помісна церква.

Вираз μὴ συναναμίγνυσθε (не майте з ним зносин) - означає «не змішуватися разом, в розумінні мати спільність, або спілкуватися».51 Тому відповідно до цього повеління і наказу «щоб ви цуралися кожного брата» (3:6), всі інші члени церкви повинні були належним чином ставитися до такого брата. Ціль такого наказу має свою певну мету: «щоб він був посоромлений» (3:14). За переконанням др. Майкла Кенхэма, це означає що тут говориться про покаяння цієї людини.

В культурі того часу особистість люди була сильно пов’язана з соціальною групою до якої вона належала. І перенесений сором від зауваження перед всією церквою та втрата спілкування з іншими членами, були досить сильною мотивацією для зміни своєї поведінки. Крім того, серед населення Солуня, християни жили як ізгої: окремою великою сім’єю чи групою. Таким чином обмеження спілкування з новою (церковною) сім’єю для такого чоловіка було б досить згубним. Важко уявити більш дієвий спосіб залучення брата до виконання слів апостола.52

Але цей крок дисципліни має і другу сторону. По-друге, говорить апостол, – «Та не майте його за неприятеля, а навчайте, як брата» (3:15). Ціль цього кроку, як і всієї церковної дисципліни, не відкинути брата, який грішить, швиденько очистивши церкву. Навпаки прикласти всі зусилля для його навернення у правильні стосунки з Господом і іншими членами. Знаючи цю істину апостол застерігає церкву, щоб її члени не занадто суворо ставилися до брата, сприймаючи його як ворога.

За думкою переважної більшості коментарів саме ця друга сторона стосунків, відрізняє ситуацію в Солуні , від ситуації в Коринті описаної в 1 Кор. 5:1-13.53 Не дивлячись на те, що апостол в обох випадках використовує однаковий вираз συναναμίγνυσθει («не єднатися» в 1 Кор. 5:11, або не мати зносин в 1 Сол. 3:15), саме контекст надає різного значення цим словам. Крім того, важливою вказівкою, що це зауваження, а не відлучення є те, як апостол називає цих людей. В листі до коринтян, він не називає перелюбника братом, а лише «тим, хто зветься братом» (1 Кор. 5:11). За словами Христа, такий чоловік рахується як «поганин і митник» (Мт. 18:17). А у ситуації з солунянами, Павло весь уривок про дисципліну (3:6-15) розміщує між двома виразами, що містять слово «брат». Це схоже на своєрідні умовні дужки. Початковий текст «щоб ви цуралися кожного брата» (3:6), а заключний «навчайте, як брата» (3:9). Тому автор роботи притримується думки, що тут мова йде не про виключення з членів церкви, а про третій крок дисципліни – церковне зауваження.


Заключна частина листа

16 А Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом. Господь з вами всіма!
17 Привіт вам моєю рукою Павловою, це править за знака в усякім листі. Так пишу я.
18 Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами всіма! Амінь.

16 Αὐτὸς δὲ ὁ Κύριος τῆς εἰρήνης δῴη ὑμῖν τὴν εἰρήνην διὰ παντὸς ἐν παντὶ τρόπῳ. ὁ Κύριος μετὰ πάντων ὑμῶν.
17 Ὁ ἀσπασμὸς τῇ ἐμῇ χειρὶ Παύλου, ὅ ἐστι σημεῖον ἐν πάσῃ ἐπιστολῇ· οὕτω γράφω.
18 ἡ χάρις τοῦ Κυρίου ἡμῶν Ἰησοῦ Χριστοῦ μετὰ πάντων ὑμῶν. ἀμήν.

Заключна частина листа складається із трьох текстів і містить побажання миру (3:16) і благодаті (3:18). Тут також апостол вказує на власноруч написану частину цього листа (3:17).

Слід зауважити, що лист завершується таким же побажанням, якими і розпочинається. А саме побажаннями благодаті і миру. Але тепер ці якості стоять в зворотному порядку: мир, а потім благодать.54 Відрізняється також джерело благодаті і миру. В привітанні апостол говорить: «благодать вам і мир від Бога Отця й Господа Ісуса Христа!» (1:2). А в завершенні свого листа, апостол всю увагу концентрує на Ісусі Христі: «Господь миру нехай завжди дасть вам мир» (3:16) та «Благодать Господа нашого Ісуса Христа» (3:18).55

Вираз, Κύριος τῆς εἰρήνης (Господь миру) використаний тут автором є унікальним випадком в усьому Новому Заповіті. В інший посланнях зустрічається лише νεοσ τῆσ εἰρήνης (Бог миру) (1 Сол. 5:23; Рим. 15:33; 16:20; Фил. 4:9; Євр. 13:20).56 Побажання автора «Господь з вами всіма!» (3:16) – перекликається із обітницею Ісуса Христа завжди бути з учнями (Мт. 28:20).57 З цього можна зробити висновок, що автор все більше концентрує увагу віруючих на Голові Церкви – Господі Ісусі Христі.

В цих текстах можна побачити ще один доказ того, що мова йде саме про церковне зауваження. Виключення має на увазі переміщення такого чоловіка з під захисту церкви, яку опікує Господь, в світ, де панує сатана (1 Кор. 5:5; 1 Тим. 1:20). Але тут апостол для всіх всім бажає миру і благодаті від Господа. Не роблячи винятку ні тим, хто має проблеми із розумінням приходу дня Господнього, ні тим, хто живе по ледачому.

Передостанній текст цього послання містить вказівку автора на його власноруч написане привітання: «Привіт вам моєю рукою Павловою, це править за знака в усякім листі. Так пишу я» (3:17). На основі цієї фрази варто розглянути ще деякі моменти: по якій причині ап. Павло додає свій підпис в цьому листі; чи кожен лист був підписаний апостолом; чи є це наслідком того, що хтось писав листи до церкви від його імені (2:2).

Перша за все варто зауважити, що більшість листів апостола написані його, так званими, секретарями. В посланні до римлян, той хто пише лист, сам про це свідчить: «Вітаю вас у Господі й я, Тертій, що цього листа написав» (Рим. 16:22). В деяких листах ап. Павло говорить про свою частку написання тексту власноруч (1 Кор. 16:21; Гал. 6:11; Кол. 4:18; Фил. 19).58 Можливо, що лише лист до Филимона, зважаючи на його короткий зміст, апостол написав повністю власноруч59 .

Історія свідчить, що використання послуг писаря чи секретаря було загально-прийнятою практикою написання листів в часи Нового Заповіту. Автор диктував листа секретареві, а в кінці власною рукою дописував привітання що складалося із одного або декількох речень. Така практика сприяла автентифікації листа читачами, які знали почерк відправника. Крім того, лист із підписом автора, вважався більш особистим, ніж той, що повністю написаний секретарем. У ситуації з посланнями, той факт, що апостол додає свій підпис, свідчив про повну згоду автора із змістом написаного секретарем листа. Також це було немов би своєрідним затвердженням послання апостольським авторитетом.60

Стосовно слів ап. Павла, що «це править за знака в усякім листі» (3:17), автор роботи схиляється до погляду Richard Mayhue61 і Leon Morris62 . Вони вважають, що апостол робив свій допис в кожному своєму листі, але не кожен раз він на це звертає увагу адресатів. Rober L. Thomas вважає: апостол писав останні рядки в листі з метою, що його почерк впізнають в церкві, де він перебував. Це було особливо необхідним в цьому листі, в якості стримуючого фактору написання кимось підробки від його імені.63

Тому скоріш за все, причиною підписання апостолом кожного свого листа, була лише тогочасна традиція. Хоча, при потребі, в пізніший період, це могло служити для захисту листів автора послань від можливих підробок.

Заключним акордом цього листа є побажання ап. Павла, всім віруючим в Солуні, благодаті: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами всіма!» (3:18). Двічі в цих трьох останніх віршах апостол згадує всіх членів церкви. В цьому проявляється ніжна турбота ап. Павла до своїх братів у Христі Ісусі. Незважаючи, що деякі настанови і накази в цьому листі були неприємними для слухачів, лист закінчується на радісній ноті. Апостол молиться за всю церкву в своїх завершальних словах послання.64


Висновок

Тепер можна зробити висновки стосовно розглянутого тексту. По-перше – причиною його написання була проблема серед віруючих. Вона полягала в тому, що деякі дієздатні члени церкви, не працювали своїми руками, а лише метушилися і вдавали ніби працюють. А церква в такій ситуації була вимушена піклуватися про їх утримання.

По-друге, вирішуючи цю проблему, апостол Павла застосовує церковну дисципліну, порядок якої дав Ісус Христос в Мт. 18:15-17. Саме тут, на практиці, досить яскраво проявляється третій крок дисципліни – церковне зауваження.

По-третє, навіть в цьому коротенькому уривку послання дуже чітко видно батьківську турботу Божого служителя за церкву Христову. Апостол Павло хвилюється за кожного члена цієї церкви. Він особисто подає приклад християнського життя і поведінки перебуваючи серед цієї церкви, а потім неодноразово настановляє їх в своїх посланнях.


Віктор Демчук
бакалавр богослів'я

1 Томас Л. Констейбл, «Первое Послание к Фессалоникийцам», Толкование новозаветных посланий и Книги Откровения, ред. Платон Харчлаа, перевод Ирины Череватой (Ашфорд, Конн.: Славянское Миссионерское Издательство, 1992), 399.

2 И. Ховард Маршал, «Первое послание к Фессалоникийцам», Новый библейский комментарий, 3 тома, ред. Дональд Карсон и др., перевод с английского А. А. Баевa (Санкт-Петербург: Издательство «Мирт», 2000), 3:603.

3 Констейбл, «Первое Послание к Фессалоникийцам», 399.

4 Там же, 400.

5 Дональд Гатри, Введение в Новый Завет, перевод с англ. Н. А. Александренко (Санкт-Петербург: «Библия для всех», 2005), 389.

6 Майкл Кенхэм, Усний матеріал лекції в класі по курсу «Експозиція послань до солунян», (Ірпінська Біблійна семінарія, грудень, 2015), 21.

7 Gordon D. Fee, The First and Second Epistles to the Thessalonians, The New International Commentary on the New Testament (Grand Rapids: Eerdmans, 2009), 326.

8 W. Radl, “παραγγέλλω,” in Exegetical Dictionary of the New Testament, 3 vols., ed. Horst Balz and Gerhard Schneider (Grand Rapids: Eerdmans, 1983), 3:16-17.

9 Leon Morris, The First and Second Epistles to the Thessalonians, The New International Commentary on the Old and New Testament (Grand Rapids: Eerdmans, 1991), 252.

10 William Hendriksen and Simon J. Kistemaker, Exposition of I-II Thessalonians, New Testament Commentary (Grand Rapids: Baker Book House, 1953-2001), 199.

11 BDAG, 942.

12 Delling, “ἀτάκτως,” EDNT, 1:77.

13 BDAG, 148.

14 Paul Ellingworth and Eugene Albert Nida, A Handbook on Paul's Letters to the Thessalonians, UBS Handbook Series (New York: United Bible Societies, 1994), 200.

15 Bruce Manning Metzger and United Bible Societies, A Textual Commentary on the Greek New Testament, (New

16 BDAG, 763.

17 Кенхэм, «Експозиція послань до солунян», 21.

18 BDAG, 189-90.

19 Rober L. Thomas, “2 Thessalonians,” in The Expositor's Bible Commentary, ed. Frank E. Gaebelein (Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1981), 11:334.

20 Radl, “ἀλλὰ”, EDNT, 1:61.

21 Gene L. Green, The Letters to the Thessalonians, The Pillar New Testament commentary (Grand Rapids: Eerdmans, 2002), 346.

22 Larsson, “μιμέομαι,” EDNT, 2:428-30.

23 Green, Thessalonians, 349.

24 Green, Thessalonians, 349.

25 Bruce F. F., 1 and 2 Thessalonians, Word Biblical Commentary (Dallas: Word, 2002), 206.

26 Fee, Thessalonians, 333.

27 Green, Thessalonians, 350.

28 Richard Mayhue, 1 & 2 Thessalonians: Triumphs and Trials of a Consecrated Church, Focus on the Bible Commentary (Fearn: Christian Focus Publications, 1999), 208.

29 D. Michael Martin, 1, 2 Thessalonians, The New American Commentary (Nashville: Broadman & Holman Publishers, 2001), 282.

30 BDAG, 389.

31 Там же, 797.

32 Там же, 800.

33 Trilling, “περιεργαζομένους,” EDNT, 3:73.

34 Martin, 1, 2 Thessalonians, 282.

35 F. F. Bruse, 1 and 2 Thessalonians, Word Biblical Commentary (Dallas: Word, 2002), 208.

36 Peisker, “ἡσύχιος,” EDNT, 2:126.

37 Tom Constable, Tom Constable's Expository Notes on the Bible (Galaxie Software, 2003; 2003).

38 Green, Thessalonians, 341.

39 Fee, Thessalonians, 332.

40 И. Ховард Маршал, «Второе послание к Фессалоникийцам», Новый библейский комментарий, 3 тома, ред. Дональд Карсон и др., перевод с английского А. А. Баевa (Санкт-Петербург: Издательство «Мирт», 2000), 3:620.

41 Constable, Expository Notes on the Bible.

42 Fee, Thessalonians, 332.

43 Материал из Википедии, Патронат (Древний Рим), https://ru.wikipedia.org/wiki/Патронат_(Древний_Рим) (27 серпня 2014).

44 Материал из Википедии, Клиентела, https://ru.wikipedia.org/wiki/Клиентела (19 січня 2016).

45 Green, Thessalonians, 342.

46 Маршал, «Второе послание к Фессалоникийцам», 3:621.

47 Scrivener, F. H. A. (1881). The New Testament in Greek (2 Th 3:13–15). Cambridge: Cambridge University Press.

48 Кенхэм, «Експозиція послань до солунян», 23.

49 BDAG, 921.

50 Martin, 1, 2 Thessalonians, 285.

51 BDAG, 965.

52 Green, Thessalonians, 345.

53 Morris, Thessalonians, 260.

54 Fee, Thessalonians, 340.

55 Там же, 340.

56 Bruce, 1 and 2 Thessalonians, 212.

57 Martin, 1, 2 Thessalonians, 291.

58 Martin, 1, 2 Thessalonians, 291.

59 Ellingworth and Nida, Thessalonians, 211.

60 Bruce, 1 and 2 Thessalonians, 215.

61 Richard Mayhue, 1 & 2 Thessalonians: Triumphs and Trials of a Consecrated Church, Focus on the Bible Commentary (Fearn: Christian Focus Publications, 1999), 212.

62 Morris, Thessalonians, 263.

63 Thomas, “2 Thessalonians,” 11:337.

64 Morris, Thessalonians, 264.