Боротись за віру, раз дану святим

У чому небезпека толерантності

Більшість опитаних християн за останні декілька років не вважають толерантність негативним поняттям: проповідники, лідери малих груп, служителі використовують цей термін, часто взаємно-заміняючи його і прирівнюючи до терміну «терпимість». Прості люди приводять приказку «Бог терпів і нам велів», коли твердять про толерантність. На перший погляд, загальна картина може скластися досить позитивною, але чи це так насправді? Чи правильно вважати толерантність просто терпимістю? У чому може критися загроза сьогоднішньої нової толерантності?

Дуже часто люди поверхнево ставляться до толерантності. Цим самим вони дають місце цьому феномену розвиватися за його власними правилами і сценарієм. Основною ціллю даної роботи є аналіз проблеми та висвітлення небезпеки, яка безпосередньо загрожує та впливає на життя Євангельської Церкви. Основне протистояння толерантності полягає у відношенні до Істини. Відмова від абсолютних авторитетів та істини – прямо суперечить біблійному вченню.

Для дослідження проблеми толерантності буде розглянуто: по-перше, концепцію виникнення та розвитку поняття толерантності, її загальне визначення та сфери поширення; по-друге, позитивне та негативне проявлення в книзі Об’явлення другому розділі; по-третє, біблійні догмати, яким вона загрожує; по-четверте, практичні поради для захисту Церкви. Все це має вказати на оману толерантності ХХІ століття.


ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В СУСПІЛЬСТВІ

Ми живемо в час гіпер толерантності. Світ не лише вчить бути толерантним до перелюбства, абортів, розлучень, розпусти, гомосексуалізму, ідолопоклонства, нечесності, він часто вважає це допустимим і морально це підтримує. Відколи світ від царства сатани, його мета полягає в переконанні людей, що вони мають бути толерантними до того, про що Бог не толерантний. Немає сенсу в тому, що християни присвоїли та укорінили ідею такої толерантності.1

Як усе починалося? Хто першим почав впроваджувати такі ідеї? Наскільки толерантне сучасне суспільство? Саме питання виникнення та розвитку концепції толерантності буде розглянуто у цьому розділі.

Історія запровадження толерантності в суспільство

Розглянути тему проблеми толерантності пропонується з історичних відомостей. Саме історичний аналіз починаючи з творів філософів, їхніх думок з наявних для нас джерел дозволить зрозуміти початковий контекст проблеми. Концепції толерантності, як і більшість інших основоположних дисциплін розвивались поступово. В різні періоди історії вченні, філософи, поети намагались відобразити реальність на чи ту чи іншу життєву позицію (проблему) більшості мас.

Античний період

Проблема толерантності (від лат. Tolerantia - терпіння) виникла ще у давні часи і особливо гостро стояла там, де народи з різними віросповіданнями були змушені жити разом в межах великих імперій (наприклад імперія Олександра). Вона вирішувалася як проблема здатності держави примусовим чином встановити релігійну однаковість.

Так, прихильник грецької культури Антіох IV Епіфан, намагаючись насадити її у всіх своїх володіннях, присвятив іудейський храм Зевсу Олімпійському, викликавши повстання Маккавеїв.2 Крайню терпимість до інших віросповідань в античні часи проявляли влади простягалася від Євфрату до Атлантики і від Каледонский гір до Сахари Римської імперії. Вона охоплювала майже всю тодішню територію, тому римський громадянин усвідомлював себе громадянином світу.

Як світоглядна основа толерантності, античний космополітизм був не стільки антитезою націоналізму, скільки прагненням подолати людські пристрасті і знайти «небесне» громадянство. Знатний і багатий, що відмовився від спадкового маєтку на користь родичів, Анаксагор (500-428 рр. до н.е.), у відповідь на звинувачення, що йому немає діла до батьківщини, відповів: «Мені до Батьківщини ще й як є справа» - і вказав на небо.3 Один з найбільш відомих кініків Діоген Синопський (412-323 рр. До н.е.) писав: «мене називають небесною собакою, а не земною, тому, що, живучи не по хибним думкам людей, а відповідно до природи, я схожий на неї».4

Римська держава вимагала одного: не виходити за визнані законом форми корпорацій і визнавати винятковість імператорського культу. Основною одиницею організації Римської імперії були так звані колегії, гуртки мінімум з трьох осіб, об'єднаних спільною метою: колегії релігійні, об'єднані культом певного божества, і колегії професійні. Зовнішній вигляд колегій мали і єврейські громади (синагоги). Вони твердо трималися традицій, дотримувалися звичаїв, навіть ті, які не вкладалися в загальний устрій державного життя. «Окрім свободи культу з усіма його наслідками, єврейські синагоги отримали два важливих права: право мати власне майно, вільно ним розпоряджатися, і право суду над своїми членами».5

Поки в I-II ст. християни вважалися єврейською сектою, вони користувалися в Римській імперії привілеями єврейських громад, у тому числі - звільнення від участі в обов'язкових язичницьких культах, в культі імператора. Змішання християнства з іудаїзмом в цей період характеризується повною зневагою римської влади до обох.

Непомірно швидке зростання християн загрожував єврейським громадам втратою привілеїв, які незручно було поширювати на надто велике число підданих. Винуватцями перших переслідувань християн були римляни. Юридичним мотивом першого масового гоніння Нерона на християн в 64 р. була не віра, а їх передбачувана участь у підпалі Риму. Гоніння римської влади на християн (80-235 рр.) почалися, коли вони, виділившись з єврейських громад, втратили їх привілеї. Приводом для переслідувань була відмова християн поклонятися язичницьким богам і брати участь у культі імператора 235-325 рр. За наказом імператора Валеріана (257 р.) всі члени вищого кліру підлягалися страті, християни-сенатори і вершники - позбавлення прав і конфіскації майна, знатні жінки християнки - висиланню і конфіскації, християни- служителі імператорського двору - рабством і польовими роботами. При імператорі Діоклетіані (285 м) руйнувалися християнські церкви, заборонялися зібрання, знищувалися священні книги, глави християнських громад забирались у в'язницю, примушували зрекатися християнства.

Чисельна перевага християн над язичниками змусила римського імператора Костянтина визнати рівноправність християнства з іншими релігіями держави. Виданий ним Міланський едикт (312-313 рр.) Проголошував віротерпимість по відношенню до християн.6

В епоху переваги християнства над язичництвом (325-529 рр.) Ролі помінялися. За винятком короткої реакції при Юліані Відступнику об'єктом гонінь стають язичники. Перший серйозний удар язичництва було завдано в Римі: з будівлі сенату був видалений вівтар Перемоги. Язичницький культ став забороняти Феодосій Великий (378-395 рр.). За його наказом в 391 р. був зруйнований храм Аполлона в Дельфах, припинило існування жертвоприношення понтифіків, весталок та ін. Стіліхон спалив книги, які більше дев'яти століть були книгами про «судьби римської держави». У 529 році імператор Юстиніан закрив афінську вищу школу, де викладалася язичницька філософія. Язичництво трималося лише в селах.

Ставши державною релігією, християнство переслідувало язичників і єретиків. Вони були приречені на громадянське безправ'я і піддавалися гонінням після розпочатого в IX ст. і розпаду в XI Єдиної Христової церкви на дві церкви - Східну і Західну.

Філософські ідеї досить яскраво демонструють інтерес древніх мислителів до різних поглядів, так і проблеми толерантності. Ці ідеї своїм корінням йдуть в епоху Античності, яка, можна сказати, їх «передчувала».7 Спостерігаючи культурну і природну несхожість людей, філософи прагнули знайти шляхи гармонізації спільного життя. Хоча в епоху Античності проблема толерантності відкрито ще не ставилася, її мотиви уловлювалися у висловлюваннях мислителів Геракліта, Аристотеля, Сенеки та інших філософів.

Філософ давньої Греції Геракліт (530-470 рр. до н.е.) війну вважав єдиним загальним законом, в той же самий час у «круговерті природи у світобудові», в космосі він бачив «приховану гармонію».8 Практично в той самий період, китайський мислитель Конфуцій (551-479 рр. до н. е.) висловлював погляд на проблему конфлікту, відкрито пропонуючи ідею толерантності: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді у державі і родині до тебе не будуть відчувати ворожнечі». При цьому він бачив джерело протистоянь та непорозумінь у невихованості й неосвіченості людей. Він вважав, що «шляхетні мужі» ґрунтуються в своїх відносинах на дотриманні порядку. Саме порядок, а не вигода і тому подібні речі визначають поведінку «шляхетних чоловіків» на відміну від «простолюдинів», «малих людей».

Платон (бл. 428-348 рр. до н. е.), говорячи про загальність законів війни в круговороті розвитку, вважав її вже найбільшим злом, яке породжене саме цією добою. Він думав, що старі часи було кращими - «золотим віком», коли люди жили дружно, ставилися один до одного доброзичливо.

Розуміючи неминучість війни і зла, яке вона несе, мислителі намагалися знайти способи співіснування, забезпечуючи мир. Толерантність – це така позиція, установка і цінність, яка здатна примирити різні точки зору, релігії, ідеології. Вона дозволяє, спираючись на психологію людини, просуватися далі по шляху зближення людей, не нав'язуючи нікому чужих поглядів, норм, цінностей – вважали тодішні філософи. До ідеї толерантності ставилися як до позитивної мети.

Середньовіччя

Середньовіччя, від початку падіння Західної римської імперії і до початку реформації, характеризувалося стійким дотриманням принципів певної групи людей та держав щодо несприйняття бажаної позиції чи світогляду інших. Іншими словами повна відсутність толерантності. Варто згадати позицію католицької церкви щодо неприйняття не догматичного погляду на речі, що супроводжувалося у т.ч. фізичною розправою та насильницькими методами придушення вільнодумства (Інквізиція) та відмінними поглядами від доктрини церкви. Вона стала відігравати основну та пануючу роль у тогочасному суспільстві. Навіть королі у більшості випадків прислухалися до слова Папи Римського, у іншому випадку, їх могло очікувати відлучення від церкви, що негативно позначалося на відношенні народу до свого правителя.

У часи середньовіччя переважала ідея християнської держави. Особливо яскравий приклад мала імперія Карла Великого. Громадянин імперії мав неодмінно бути членом Церкви, і навпаки. Єретики та інші противники Церкви вважалися ворогами імперії. Нехристияни, зокрема євреї, були позбавлені громадянських прав і зведені до положення ізгоїв.9

Реформація

Протестантська Реформація прийняла концепцію християнської держави і тому не забезпечила ні релігійної терпимості, ні поділу держави і Церкви. У протестантських країнах ті, хто не визнав нової Церкви, позбавлялися громадянських прав. Католицькі держави переслідували протестантизм, а протестантські держави-католицизм. Ідея християнської держави і державної Церкви була перенесена за океан. Ні пуритани в Новій Англії, ні англікани у Вірджинії не визнавали релігійного плюралізму.

Такі відомі гуманісти, як Т. Мор, Еразм Роттердамський, Ф. Бекон, виступають з різкою критикою не толерантних конфліктів. «Війна солодка для тих, хто її знає», - писав Еразм (1469 - 1536). Він вважав, що почався конфлікт, який подібний до ланцюгової реакції, тобто він розростається, втягуючи в орбіту свого впливу всі нові країни і верстви населення. Саме він перший звернув увагу на складність примирення позицій конфліктуючих, навіть якщо обидві сторони стоять на одних ідеологічних платформах, наприклад, належать до однієї вірі.

Френсіс Бекон (1561-1626) у висловлюваннях про природу нетолерантності, звернув увагу на тяжке становище народу, яке завжди є небезпекою для держави, можливістю свавілля, прагненні до зміни влади. Він звертає увагу на те, що «заздрість у суспільному житті та також помилкові чутки проти уряду завжди небезпечні».

Важливо згадати окремо Нантський едикт, як перший документ затвердження на державному рівні релігійної толерантності (віротерпимості).10 Нантський едикт — указ короля Франції Генріха IV від 13 квітня 1598, який дарував французьким гугенотам певні громадянські права, відкривши таким чином шлях до релігійної терпимості. За указом протестанти отримували право на свободу совісті, поновлювалися їхні громадянські права, включно з правом обіймати будь-яку державну посаду і подавати скарги безпосередньо королю. Едикт поклав кінець релігійній війні у Франції.

Вперше в Західній Європі, релігійне протистояння було припинено не шляхом заборони і переслідувань (католицизму в Англії, протестантизму в Іспаніі і Італії), а шляхом легалізаціі міноритарної релігії і затвердження державою ії прихильників у всіх громадянських правах.

Нантський едикт заклав основи терпимості як принцип управління суспільством. Але насправді, слово «терпимість» не існує в тексті едикту, на нього немає жодного натяку. В французькій мові 17 століття, слово «терпимість» (la tolérence) має негативний відтінок. і «терпіти» є синонімом слова «страждати», «витримувати муки». Зміст, який ми вкладаємо сьогодні в слово «терпимість», а саме, допускати, що релігійні переконання наших опонентів мають таке саме право на існування як і наші власні, був абсолютно чужим філософії 16 століття. В 16 столітті, кожна людина була впевнена, що саме її віра є єдино правильною, а отже інший помиляється і прирікає себе на пекло в день Страшного суду. Врятувати єретика від його єресі, навіть силою, є святим обов'язком кожного віруючого. Католики вважали, що едикт був тимчасовим компромісом, необхідним на шляху майбутнього знищення протестантської релігії. Протестанти розцінювали едикт як поступку католицькій більшості й розраховували на майбутню підтримку Англії і подальше послаблення Іспанії.

Насправді, Нантський едикт знаменує остаточний відхід від середньовічних догм, коли влада короля і Божа влада були синонімами. Нантський едикт різко розмежував, з одного боку, релігійні переконання, які покидають громадський простір і стають особистою справою кожного, і закон короля, якому підкоряються всі без винятку. Цікаво, що сучасники Нантського едикту називали його едиктом умиротворення.

Новий час

Терпимість в Новий час. Ідея терпимості, виражена в сучасному понятті «свобода совісті», формувалася поступово. Концепція терпимості вироблялася не так на церковних соборах, відточують віросповідні формулювання, а на судових слуханнях і в парламентах, які брали закони і конституції. Хоча сама Реформація і не відрізнялася особливою терпимістю, вона привела до поділу християнського світу, а також до появи нових національних держав і до торжества національного духу в Європі. Влада Церкви непоправно ослабла. Релігійна свобода була визнана і даром Божим, і природним правом людини. Поширенню духу терпимості сприяли укладання міждержавних договорів, формування правового плюралістичного суспільства і масові етнічні міграції.

У Новий час з відкритою критикою збройних конфліктів, із засудженням завоювань і насильства виступали англійські демократи і французькі просвітителі 18 ст. Ж.Ж. Руссо, Д. Прістлі, Д. Дідро. Збройні конфлікти вони розглядали як пережиток «варварської епохи». У роботах цього періоду велика увага була приділена раціональним форм організації суспільного життя, усунення причин соціальних конфліктів, що вкорінені в віджилих формах державного устрою громадянського миру.

Всесвітньо історичний процес Ж. Ж. Руссо (1712-1778) як би розпадається на три складових моменту: на початку існує «природний стан», коли люди є вільні і рівні, потім розвиток цивілізації приводить до втрати людьми стану рівності, свободи і щастя і, нарешті, уклавши «суспільний договір» , люди знову знайдуть втрачену гармонію суспільних відносин, «вічний мир», злагода і єдність. По суті справи, навколо цих складових і розгорталася полеміка цілої епохи.

Ухвалення в 1948 р Загальної декларації прав людини зробило концепцію релігійної терпимості частиною міжнародного права.11

Цікавий опис надає ідеї толерантності в українській суспільно-політичній думці кінця ХІХ-початку ХХ ст. Ханстантинов Віталій Олександрович.12 Він зазначає, що виразно гетерогенний склад українського суспільства, наявність в ньому носіїв несхожих світоглядних позицій, відмінних інтересів та уявлень як про минуле держави, так і про перспективи її розвитку на майбутнє, у кінцевому рахунку породжує феномен перманентних гострих ідейних баталій та визначає їх головні напрями.

Для осмислення і розв’язання проблем, навколо яких виникають полеміка і непорозуміння, як у лавах політичної еліти, так і в широкій громадській думці. Важливого значення набуває звернення до нашої духовної спадщини, адже шляхом осягнення особливостей інтелектуальних розмислів минулого можна більш послідовно і впевнено діагностувати корені сучасних проблем та окреслювати шляхи досягнення суспільної згоди з них.13

Слід підкреслити, що як така тема толерантності стає предметом наукової рефлексії, а також публіцистичних роздумів саме у ситуації взаємодії між несхожими ідентичностями. Тому вже самий факт перебування українського народу на той час у складі Російської та Австро-Угорської імперій, як і небажання останніх гарантувати задоволення його об’єктивних національних інтересів, породжували потребу у визначенні шляхів їх забезпечення, у гармонізації міжнаціональних, міжрелігійних відносин та ставили їх в якості вельми актуальних на порядок денний вітчизняної суспільно – політичної думки.

Більш докладний аналіз показує, що вітчизняна суспільно-політична думка кінця ХІХ – початку ХХ ст. все ж таки доволі лояльно сприймала західні концептуальні напрацювання. Автори прагнули послуговуватися їх понятійним апаратом, доцільно вживали самий термін «толерантність» і збагачували його зміст. Вони чітко усвідомлювали історичну необхідність зміцнення демократичних начал у розвитку суспільства і у зв’язку з цим вважали боротьбу за свободу, права та за вивільнення людини в якості невід’ємної складової власне феномену суспільно-історичного прогресу людства. Все разом сказане дозволяє припускати, що вітчизняна думка не могла не містити в собі толерантницькі наміри, як одну з умов та як супутній наслідок невідворотного розгортання потенціалу свободи в суспільному та індивідуальному житті.

Одними з перших, хто виголосили в якості мети створення незалежної, самостійної держави, були представники братства тарасівців:

У Програмових засадах цієї організації принцип толерантності представлений як органічно властивий демократичній організації майбутньої української держави, що поставлений на службу принципу її незалежності. В релігійній справі, як і в справі особистого сумління, мусить панувати серед нас абсолютна толерантність. В справах відносин до інших націй ми будемо настільки толерантні, наскільки наші сусіди і колонисти на нашій землі будуть толерантні до нас.14

Цінними є міркування І. Франка щодо проблеми толерантності, в яких відбивається як його особиста ґрунтовна філософська культура, так і вплив європейського цивілізаційного руху у напрямі індивідуалізму, свободи і законності, що вже почав відчуватися й на теренах Західної України. Іван Франко відкрито проголошує себе українським патріотом, який надто любить свій народ і свою народність і який в міру своїх сил і можливостей служить їх піднесенню. Але така любов до своєї країни, до свого народу не передбачає одночасно дурного проводження з іншими національностями, вона несумісна з образами на їхню адресу.15 Отож, природні патріотичні почуття не можуть бути підставою для приниження інших народів, несправедливості у взаєминах з ними, тобто, не можуть виправдовувати не толерантне до них відношення.

Така непримиренність апологета інтегрального націоналізму до цінностей толерантності сигналізує, хоча й у перетвореній формі, про авторитетність останньої, про її близькість до одвічного бажання будь-якої людини, незалежно від її станової належності, мови, культури, релігії, жити із впевненістю, що для соціального оточення саме її гідність є найбільш вартісним і що така невід’ємна від неї гідність є запорукою поваги до людини, її права на самобутність і унікальність.

Саме толерантність здатна допомагати поступово зближувати людей, узгоджувати їх інтереси, раціонально доводити собі й іншим переваги компромісу та досягати взаємної довіри. Все вказане сприяє гуманістичній орієнтації в політичній діяльності різнорівневих і різнопланових акторів, формує в них якості і вміння, пов’язані з моральним оцінюванням та регулюванням самої політики. Дослідження українських авторів в цьому напрямі кінця ХІХ – початку ХХ ст. являють собою певний внесок у розвиток теорії толерантності.

Як видно з приведених вище досліджень, проблемою толерантності починали цікавитися ще з давніх пір різні філософи та мислителі. І на той час, навіть століття тому, їхнє розуміння цієї проблеми було не таке, яке воно є на сьогоднішній час.

Толерантність в сучасному суспільстві

Даний розділ у першу чергу висвітлить поняття «толерантності», де буде приведено визначення з нормативно-правових документів та різних словників. Також розглянуться сфери поширення толерантності та негативні наслідки, до яких вона призводить.

Визначення поняття «толерантність»

Толерантність – поняття, яке має на увазі терпиме відношення до вірувань чи дій, які відрізняються від наших; по різному розуміється. Інколи мова йде про те, щоб не засуджувати чужу віру та поведінку, а інколи, - і повага до інших думок та дій.16 У сучасному житті, світське розумінню толерантності неоднозначно і хитливо.

По-різному його розуміння різними народами в залежності від їхнього історичного досвіду. З цієї причини поняття толерантності має досить широкий діапазон інтерпретацій і виражає різні типи відносин і настроїв. Так, в англійській мові толерантність означає «готовність і здатність без протесту сприймати особистість чи річ». У французькій мові цей термін розуміється як «повага волі іншого, його образа думки, поведінки, політичних чи релігійних поглядів». У китайській мові виявляти толерантність – значить «дозволяти, допускати, виявляти великодушність у відношенні інших». На цьому тлі найбільш широку гаму почуттів і відносин поняття «толерантність» виражає в арабській мові, де воно може вживатися в значенні «прощення, полегкість, м’якість, жаль, схильність, терпіння, розташування до інших людей», у той час як у перській мові толерантність розуміється як «терпимість, витривалість, готовність до примирення із супротивником».

Багатозначність поняття «толерантність» робить його досить абстрактним і загальним, малодоступним для наукового дослідження, а також для розробки педагогічних методик по формуванню толерантної свідомості. Тому, як прийнято в таких випадках, доцільно визначити відповідні показники, критерії, що дозволяють більш чітко фіксувати досліджуване явище. До числа такого роду критеріїв толерантності можуть бути віднесені наступні:

1. Реальна рівноправність між представниками різних народів (рівний доступ до соціальних благ для всіх людей незалежно від їхньої статті, раси, національності, чи релігії чи належності до якої-небудь іншої групи);

2. Взаємна повага, доброзичливість і терпиме відношення всіх членів того чи іншого суспільства до інших соціальних, культурних та інших груп;

3. Рівні можливості для участі в політичному житті всіх членів суспільства;

4. Гарантоване законом збереження і розвиток культурної самобутності і мов національних меншин;

5. Реальна можливість слідувати традиціям для всіх культур, представлених у даному суспільстві;

6. Свобода віросповідання за умови, що це не ущемляє права і можливості представників інших конфесій;

7. Співробітництво і солідарність у рішенні загальних проблем;

8. Відмова від негативних стереотипів в області міжетнічних і міжрасових відносин і у відносинах між статтями.17

Представлені критерії відповідають моделі ліберального цивільного суспільства, що у сучасній історії розглядають як найбільш повне втілення толерантності.18

«У минулому, якщо ти здатен поважати практики, думки, звички чи поведінку інших – тебе вважали б толерантним», пише Ребека Мей, аналізуючи поняття толерантності та беручи до уваги значення слова з тлумачних словників. Толерантність визначалось як: «те що містить для або сама практика визнання і поваги думок, практик, або поведінки інших». І така толерантність, по своєму старому визначенню, вважалась чеснотою. Але це не так сьогодні розуміється і навчається. З добавленням слова «гріх» до визначення, сьогоднішня толерантність стала радше згубною, ніж корисною. Це не просто думки інших про політику, чи щось інше, до чого ми маємо ставитись толерантно, але це те що вважається гріхом чи ні. Сьогодні це дає силу визначати, що правильно, а що ні, у руки людям, а не Богу.19

Декларація принципів толерантності – основний сучасний документ, який врегульовує суспільні позиції між людьми. У 1996 році Генеральна Асамблея запропонувала державам членам ООН щорічно 16 листопада відзначати Міжнародний день толерантності. До цього дня готуються відповідні заходи, орієнтовані на навчальні заклади, засоби масової інформації та широку громадськість. Цілком доречно познайомитися з деякими важливими положеннями Декларації принципів толерантності:

1.1 Толерантність означає повагу, прийняття і розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність - це гармонія в різноманітті. Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Толерантність - це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури воєн культурою світу.

1.2 Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність - це насамперед активне ставлення, що формується на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини. Ні за яких обставин толерантність не може служити виправданням посягань на ці основні цінності, толерантність повинні проявляти окремі люди, групи і держави.

2.1 Толерантність - це обов'язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність - це поняття, що означає відмову від догматизму, від абсолютизації істини і затверджує норми, встановлені в міжнародних правових актах в галузі прав людини.

2.2 Прояв толерантності, який співзвучний повазі прав людини, не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або поступки чужим переконанням. Це означає, що кожен вільний дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і цінностям і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим.

4.1 Виховання є найефективнішим засобом попередження нетерпимості. Виховання в дусі толерантності починається з навчання людей тому, в чому полягає їх загальні права і свободи, щоб забезпечити здійснення цих прав, і з заохочення прагнення до захисту прав інших.

4.2 Виховання в дусі толерантності має бути спрямоване на протидію впливу, зухвалому почуття страху і відчуження по відношенню до інших. Воно повинно сприяти формуванню у молоді навичок незалежного судження, критичного осмислення й вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях.20

На даному етапі тезово перелічені деякі принципи з декларації принципів толерантності. Відповідність їх по відношенню до біблійної позиції буде розглядатися в наступному розділі. Ці принципи, в більшості, відображають нехристиянську позицію концепції толерантності.

Глибинне визначення толерантності та суперечностей, пов’язаних із нею, надає Дональд Карсон у своїй книжці «Нетолерантність толерантності». Ще у самому вступі автор підкреслює про змінене обличчя толерантності:

На даний час толерантність займає чільне місце у західній культурі, навіть можливо як материнство і яблучний пиріг в Америці на початку 50 років ХХ ст., і вважається навіть грубо ставити це під сумнів. Як натяк, який робить мій заголовок, що толерантність дає нагоду бути не толерантним є навряд чи способом знайти багато друзів. Поставивши питання трохи складнішим способом, то толерантність стала частиною західної «структури достовірності». Сучасна толерантність по справжньому не толерантна. Вона сліпа до своїх недоліків, тому що помилково думати, що дотримуєшся моральної сторони. Це беззаперечно, тому що це стало частиною західної структури достовірності. Найгірше в тому, що нова толерантність соціально небезпечна і звичайно розумово виснажлива. Навіть добро, яка вона хоче досягти, краще здійснювати іншими шляхами.21

Відмінність старої та нової толерантності пропонується показати на даних зі словників. Так, в Оксфордському англійському словнику, перше значення дієслова «бути толерантним» означає витримувати, зазнавати біль чи образу. Це використання стає застарілим, але все одно проявляє себе коли ми говоримо, що пацієнт має значну можливість терпіти біль. Друге значення дозвіл на існування, здійснення чи дію без авторитетного втручання чи нав’язливості, а також дозвіл. Третє значення - терпіти без відрази, розумово дозволяти чи за смаками, сентиментально, принципово, змиритися. Вебстерсько-Анобріджський словник дає схожі значення:

1. дозволяти, не втручатися. 2. Впізнавати та поважати( інших, вірування, погляди, дії тощо) без необхідності погоджуватися чи симпатизувати. 3. Змиритися, виносити. 4. В медицині, бути толерантним до (наркотичні засоби, тощо).

Навіть комп’ютерний словник «Енкарта» включає у свій список «Прийняття існування інших поглядів» для визначення прав інших людей мати інші вірування, погляди чи дії без спроб пригнічувати їх. Всі ці визначення на одній і тій самій сторінці. Коли ми звертаємося до словника Енкарта для пояснення іменника «толерантність», то з’являється тонка відмінність. 1. Прийняття різних поглядів – прийняття різних поглядів інших людей, наприклад у релігії, політичних аспектах і справедливість до людей, які притримуються цих інших поглядів.

Ця зміна, від прийняття існування різних поглядів до прийняття різних поглядів, від визнання прав інших людей мати інші погляди чи здійснення дій до прийняття інших поглядів людей здається тонкою, але суттєвою.22

Прийняття це інше чи протилежне до поняття існування і заслуговувати права існувати це одна річ, приймати самому значить, що він більше не противиться цьому. Нова толерантність пропонує, що саме прийняття позиції іншого означає, що ця позиція правильна, так само, як правильна твоя власна. Ми рухаємося від дозволу вільного вираження протилежної погляду, до прийняття усіх поглядів, ми перестрибуємо від дозволу вираження поглядів і вимог з якими ми не погоджуємося до ствердження, що усі погляди і вимоги однаково вагомі. Хоча ми зісковзуємося від старої толерантності до нової.

Проблема що таке «толерантність» є фактично більш складною, ніж пояснення, які дають словники. Так як у сучасному використані обидва значення продовжують мати місце і часто не зрозуміло, що оповідач чи письменник має на увазі. Наприклад, «Вона дуже толерантна людина» - це значить, що вона радо приймає багато поглядів з якими вона не погоджується чи всі погляди чи позиції однаково вагомі. Мусульманський священнослужитель каже «Ми не терпимі до інших релігій». Це означає, що мусульмани не думають, що інші релігії мають право на існування чи мусульмани не погоджуються, що інші релігії такі ж вагомі як Іслам.

Сфери поширення толерантності

Толерантність змінила хрести на машинах швидкої допомоги на сніжинки, зробила відвертих бандитів недалекого минулого героями, скоротила до мінімуму вивчення класичної літератури, змусила взагалі забути поняття «Вітчизна» – пише протоієрей Александр Авдюгін у статті присвяченій ліберальній толерантності.23

Кушніренко І. Ю. по темі: «Культура толерантності на сучасному етапі розвитку», зазначає:

Здавна в історії суспільствознавства існувала тенденція пошуку механізмів гармонізації соціальних відносин. Ця тенденція розвивалась переважно в руслі гуманістичних напрямків, які на противагу принципам насильства, непримиренності, ворожнечі та заперечення компромісу пропонували ідею толерантності у стосунках з усіма «Іншими», що відрізняються за індивідуальними чи груповими ознаками. І хоча нетерпимість неминуче супроводжувала економічні й політичні кризи в будь-якій країні за будь-яких часів, толерантність завжди залишалась універсальною загальнолюдською цінністю й основою для роз будови власне людських контактів на різних рівнях: у взаєминах між окремими особистостями, між різними за організацією соціальними групами, між народами і державами. В останні десятиліття тема толерантності стала однією з найбільш актуальних і широко затребуваних в усьому світі. Вона обговорюється на різних рівнях, у різних аспектах, включає коло різних проблем, пов’язаних з відносинами людей. У суспільстві існує загальне розуміння його змісту. Толерантність розуміється як терпимість до іно- культури , іно-мислення , іно-віри , довірчість, відповідне розуміння і т. д., як співіснування в рамках відповідних відносин, у тому числі й у процесах взаємодії. У той же час стає усе більш очевидним, що реально поставлені перед суспільством задачі в зв’язку зі специфікою сформованої в країні ситуації вимагають подальшого дослідження цього складного і ще в недостатній мірі науково розробленого феномена, виявлення його характеристик, виведення їх на відповідний рівень узагальнення – усе це передбачає організацію спеціальних досліджень.24

У доповіді про проблеми толерантності також наводяться такі приклади толерантності:

людина терпить слабкості іншої людини; батьки миряться з певною поведінкою своїх дітей; монарх терпить інакомислення; держава визнає релігійні меншини; релігійна течія терпимо ставиться до гомосексуалістів; суспільство терпимо ставиться до певних форм девіантної поведінки.25

Сучасна толерантність охоплює практично всі сфери життя суспільства, реалізуючись як терпимість політична, правова, етнічна, соціокультурна, релігійна, особистісна й ін. Крім того, сьогодні вже зовсім неприпустимо змішувати толерантність із терпінням або навіть «терпимістю» як вимушеним допущенням буття іншого. З одного боку, у сучасному суспільстві толерантність може функціонувати саме як активне ставлення до іншого, а не абстинентизм або байдужність. З іншого боку, вона має на увазі свідоме визнання прав і свобод іншого, як поза залежністю від його етнічних, релігійних або тендерних характеристик, так і безвідносно до його сили або слабості. Інакше кажучи, толерантність у сучасному її розумінні означає діяльне допущення існування іншого навіть при наявності можливості зробити той або інший вплив на це існування.

Саме культура стає основним полем застосування політики толерантності й інтолерантності. Хантінгтон стверджував, що «оксамитова завіса культури» прийшла на зміну «залізній завісі ідеології». Але не всі культури, що проголошують себе захисниками й апологетами толерантності, є її справжніми представниками. Цікаві в даному відношенні ідеї Венді Браун, висловлені нею у книзі «Контрольована відраза: толерантність в епоху особистостей й імперій». У ліберальних суспільствах культура розглядається як «фон» стосовно суб'єкта: суб'єкт може вільно вибирати, перебувати в культурі чи ні. Для ліберальних суб'єктів культура стає їжею, одягом, музикою, стилем життя й випадковою цінністю. Релігія, як домінування, тиранія, насильство й джерело ірраціонального перетворюється в індивідуалізованому суспільстві в релігію як вибір, джерело комфорту, підтримки, моральне скеровування й моральну довіру. Ця схема спричиняє переконання в благословенності військової місії США на Близькому Сході. Релігійність американських президентів, що розв'язують війни, підноситься як джерело сили й раціонального вибору, у той час як релігійно прихильний Аллахові умовно позбавлений індивідуальної волі й свідомості, необхідних для логічного міркування.26

Говорячи про сфери поширення толерантності, варто відзначити наукові зустрічі, педагогічні конференції з питань толерантності. Серед університетів на державному рівні організовуються обговорення питання толерантності у різних його аспектах. Так, наприклад, у жовтні, 2015 року планується така зустріч у м. Житомирі на базі Житомирського державного університету ім. І.Франка за участю ще декількох державних університетів не тільки України, але і гостей з університетів інших країн (Польща, Словаччина, Німеччина та Італія). Цікаво було звернути увагу на те, що ця четверта міжнародна науково-теоретична конференція має тему «Толерантність як соціогуманна проблема сучасності». Уже в назві, толерантність назвали «проблемою сучасності». На конференції планується обговорення таких підтем:

  • Соціально-філософська рефлексія феномена толерантності. Парадокси толерантності.
  • Толерантність в контексті сучасної комунікативної філософії.
  • Контроверзи релігійно-конфесійної та міжетнічної толерантності.
  • Толерантність: національна ідентичність і проблеми історичного минулого.
  • Проблеми толерантності в контексті соціальних комунікацій.
  • Сучасний світовий порядок: випробування толерантністю.
  • Толерантність і довіра: соціально-політичний та морально-етичний виміри.
  • Культурні смисли толерантності.
  • Міфологія та міфопоетика толерантності в сучасних умовах.
  • Мовна толерантність: типологія комунікативної взаємодії.

Як видно з пропозицій для доповідей, сфери поширення толерантності досить різносторонні. Все вищезгадане показує, наскільки толерантність широке поняття, яке торкається не тільки наукових сторін дослідження, але яке впливає на багато побутових, релігійних, комунікативних та інших життєвих сфер розповсюдження.

Позитивні та негативні аспекти толерантності

На перший погляд, коли почати проглядати принципи толерантності, які є затвердженими сьогодні, - вони досить гуманні та мають позитивний характер. Рівність усіх, свобода слова, переконань, поблажливе ставлення до людей різних рас. Але якщо подивитися і дослідити це глибше, то виявляється, що не все там написано позитивне.

Не так давно вийшов фільм Аркадія Мамонтова «Содом». Про цей фільм яскраво описується в одному з Інтернет видань:

Реальність, показана у фільмі, може жахнути. Саме тому що це реальність. Автори нічого не придумали - просто з'єднали разом одкровення різних людей. Про себе відкрито розповідають бой-френди, на двох всиновили хлопчика. Директор клініки, де виробляють дітей «на замовлення», показує контейнер- холодильник з ембріонами. Лютеранський «пастор-гомосексуаліст» каже, що апостол Павло помилявся, називаючи гомосексуалізм гріхом. Але потім звучать зовсім інші слова. Багатодітні сім'ї діляться радістю життя в природному родині. Професійний флорист каже, що не стала обслуговувати одностатеве весілля, бо це суперечить її совісті. Своєю історією відверто ділиться молодий чоловік, якого від пристрасті одностатевих стосунків зцілила віра в Христа. Цей фільм - тривожний набат. На сполох б'ють не для того, щоб посіяти паніку, а щоб люди просто дізналися: у нашому житті є й така сторона. Але життя, само собою, до неї не зводиться.27

Скотт Лайвлі, юрист, активіст руху «Анти-гей», називає це «п’ятиетапним процесом завоювання культури» та висловлює як все починається з толерантності та з чого складається:

Усе починається з толерантності. Як тільки геям вдалося добитися від суспільства високого рівня толерантності, а толерантність - це право бути залишеним у спокої, то далі висувається вимога про «прийняття», тобто рівноправ’я. Потім йде «визнання», тобто всі мають не тільки прийняти гомосексуалізм, але і просувати його цінності. Потім йде «примусова участь», тобто кожен має приймати участь у гей-культурі. і на останку - покарання, усіх хто не погоджується з геями.28

За словам Скотта Лайвлі, Росія та країни бувшого радянського Союзу знаходяться поки на першому етапі – де від суспільства вимагають толерантності. Тому більшість людей у цих країнах не сприймають це як проблему. Але проблема існує. це щось схоже на зерно, посаджене у землю - зернина політики антидискримінації, яка в свою чергу основана на сексуальній орієнтації.

Як ми бачимо, за, начебто, нейтральним словом «толерантність» - є щось завуальоване, непомітне для першого прямого погляду. І саме у цьому прихованому криється небезпека негативних наслідків.

Дослідивши толерантність, як суспільний феномен, можна побачити, як усе розвивалося, що про це думали стародавні мислителі та до чого прийшла толерантність сучасності. Те що було забороненим століття тому, сьогодні воно не тільки дозволене (наприклад наявність меншинств) але й усяко пропагується і захищається так названим «високоморальним толерантним суспільством». Як себе вести віруючим у даний час? Що тут відбувається загрозливого? Як християнам ставитися до толерантності? Саме християнській позиції присвячений наступні розділи дослідження.

 

ЗНАЧЕННЯ ФРАЗИ «НЕ МОЖЕШ ТЕРПІТИ ЛИХИХ» В ОБ’ЯВЛЕННІ 2:2

Безпосередньо самого слова «толерантність» ви не знайдете в українських чи російських перекладах Біблії. Історично у пострадянських країнах нав’язалась думка, що це слово має більш сучасне походження західного віяння.29 Хоча в деяких англомовних перекладах все ж таки можна зустріти вживання цього слова в Біблії перекладачами – всього лише декілька разів.30 2 Двічі у пророка Авакума (Авв. 1:3, 13), декілька разів у Євангелії від Матвія, посланні до Римлян та двічі в книзі Об’явлення (2:2, 20). Оцінивши контекст усіх цих текстів найбільше відповідають темі та розкривають її суть саме тексти з Об’явлення.

Для того, щоб дослідити, чи як казав ректор Ірпінської Біблійної Семінарії Бринза О.Г., «процідити толерантність через цідило (призму) Священного Писання», пропонується розглянути цей текст, де вживається слово тотожне «толерантності».

Історико-культурний фон

Згідно широко-розповсюдженій думці, сам Іван особисто був єпископом протягом багатьох років у Ефесі та написав книгу через декілька років після свого перебування в Ефесі. Як нам відомо, Прискіла, Акіла та Аполос заклали основу служінню Павла в Ефесі.31

Саме місто було найважливішим на території Малої Асії. Населення за часів Біблії нараховувало близько 250000-500000 людей. Ефес був головною гаванню провінції. Він стратегічно знаходився на перехресті чотирьох основних доріг. Але найбільше він був відомий як центр поклоніння Артеміді. Там знаходився її храм.

Контекст

З другого розділу Обявлення, як пише І. В. Каргель, «починається більш близьке висвітлення того, що було показане: «висвітлення тайн»32. Про єретиків николаїтів дає коментар Барклі:

Эти еретики, которых мы встречаем здесь - николаиты. Они здесь только названы, но не сказано в чем заключается суть их ереси. Но мы снова встречаем их в Пергаме (2,15). Там они очень близко связаны с людьми "держащимися учения Валаама", а это, в свою очередь, связано с употреблением в пищу идоложертвенного и с прелюбодейством (2,14). С той же проблемой встречаемся мы и в Фиатире, где говорится, что Иезавель вводит в заблуждение христиан, и учит их любодействовать и есть идоложертвенное (2,20).33

Контекст досліджуваного уривку визначається такими рамками тексту: з першого по сьомі вірш. До церкви звертається Той, Хто тримає сім зір. Все це говориться у контексті послань до семи Церков.

Лексико-граматичне дослідження

«Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливість, і що не можеш терпіти лихих, і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони» (Об. 2:2). Знання про людей – те чим безпомилково володіє Христос, особливо їхніми духовними досягненнями. Похвалу Сина Божого до жителів Ефеса, можна умовно розділити на три частини.34 Перша – «Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливість, і що не можеш терпіти лихих»; друга – «і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони»; третя – «І ти маєш терпіння, і працював для Ймення Мого, але не знемігся». 2 вірш починається зі слова οἶδα (ойда) «я знаю» та відображає повне завершене знання.35

Господар Своєї Церкви знає все, що Йому потрібно знати про Церкву,як добре так і лихе. Це очевидне з кожного листа, де Господь хвалить та застерігає церкви.36

Спочатку Христос вказую на плюси – діла, труд, терпеливість. Ефесяни були насправді наполегливими працівниками. Живучи у такому місці, вони не прагнули розваг, не бажали жити за чийсь рахунок, але навпаки вирощували, обробляли власні врожаї. Посередині поганської темряви, яка їх оточувала, вони продовжували проголошувати Євангелію.37

Наступним аспектом достойним похвали Єфесян, було їхня відмова терпіти (толерувати) злих людей. Слова oé dænú bast‹sai «не можеш терпіти лихих» - показує високий, святий еталон поведінки та відношення до гріха, беззаперечно слідуючи настановам Христа про церковну дисципліну (Мтв. 18:15). Ці слова також підкреслюють церкву, яка була не толерантною до злих людей. bast‹sai означає переносити, носити, зносити, терпіти. В Галатам 6:2, це слово вживається по відношенню до носіння тягарів немічних38 Саме нетолерантність мали застосовувати до якостей вчинків та характеру злих людей. «лихий» - може застосовуватись до підступного солдату чи лінивого студента («кака») і тому тут це стосується Християн, які не живуть згідно правильний стандартів.39

Ще одним моментом похвали віруючих було те, що, будучи поруч із злими людьми вони могли докоряти лихих не просто у загальних термінах. Але як ми бачимо з тексту, християни випробували «тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони». Випробували – глибоке дослідження мотивів, життя, віровчення інших. І не просто дослідити, а робити висновки, як з учинками Ніколаїтів.

Слово «але» у 4 вірші показує на контраст. З 4 віршу Бог дає засудження Церкві. Це показує, що попередні висловлювання Христос сприймав позитивними.

Церква буквально «ненавиділа» ці вчинки. Слово miseÝw має значення «мати сильну зневагу, відразу до чогось, ненавидіти»40. Як видно з тексту, Христос Сам проголошує про ненависть до вчинків Ніколаїтів.

Богословські принципи

Підсумовуючи проведений аналіз тексту, варто визнати, по-перше, що Господь все знає. Нема такої області нашого життя, яка не була б Йому невідома. Він має повне, абсолютне знання. По-друге, Господь нас досліджує і оцінює. Він дивиться на нашу працю, діла, терпеливість – це позитивні риси. Навіть наше не толерантне ставлення до лихих, по словам Христа, - це добра, не осудлива риса. По-третє, церква була не ідеальна. В ній було серйозне застереження про покинуту «першу любов». Господь дає застереження з приводу цього теж. Виявляється, можна мати багато добрих якостей, а любові не мати. Це теж небезпечно.

 

ЗНАЧЕННЯ ФРАЗИ «ЩО ТИ ПОТУРАЄШ ЖІНЦІ ЄЗАВЕЛІ» В ОБ’ЯВЛЕННІ 2:20

Як вже згадувалось раніше, книга Об’явлення – книга з пророчим змістом. Третя церква, якій Христос адресує своє послання – це Тіатирська церква - найменша з сімох церков, якій адресоване найдовше послання.41 В протиставлення церкві в Єфесі, можна помітити суттєву різницю. Те, що не могли «терпіти лихого» в Єфесі, для Тіатири стало нормою церковного життя. Пропонується докладніше розглянути дану проблему.

Історико-культурний фон

Саме місто було розташоване 40 миль на південному сході від Пергаму у долині. Це була багата сільськогосподарська територія, але зовсім не захищена від зовнішнього ворогу. Місто було засновано представником династії селевкідів Лисієм. Місто славилося своїми фарбами для тканин42. Населення в переважній більшості складали погани.

Негативні риси Церкви були схожі і на ті, що у Пергамі, але навіть гірші. Християнам не тільки бракувало богобійної дисципліни та правильних доктрин, вони у своїх ділах зайшли досить далеко. Розпуста та ідольські жертви майже повністю охопили церкву. Джон Мак Артур пише, що на християн Тіатири тиснули певні спілки, членами якої вони повинні були бути. Вони вклонялися Грецькому божеству Аполону. Ці спілки (чи гільдії) були залучені до принесення ідольських жертв та сексуальної розпусти.43 Відмова від таких занять могла вплинути на перебіг суспільного життя у місті. Як видно з біблійного тексту, ці гріховні, аморальні речі, якимось чином проникли до церкви.

Контекст

Сам двадцятий вірш знаходиться, як було відмічено раніше, у контексті одного з листів до семи Азійських Церков. Повна тема усього уривку поєднує у собі вірші з 18 по 29, де є звернення кому написати та що саме написати. Христом, як Автором, давалась оцінка – підбадьорення, потім висвітлювалася проблема в засудженні, і в кінці давались певні повеління(застереження), обітниці переможцям.

Так само, як це було з посланнями до попередніх Церков, Христос спочатку похвалив Тіатирську Церкву. По-перше, Він підкреслив, що віруючі показували любов до Бога та один до одного. Тіатирська церква єдина, яку похвалили за наявність любові до Бога та за служіння іншим44. І це досить вагома, позитивна характеристика. По- друге, їх віра чи, точніше,їм була присутня вірність. Справжні віруючі цього міста були надійними, на них можна було покластися чи довіритись.

Не тільки Християни Тіатири мали любов та віру, служіння, терпеливість, але і те, що останні вчинки були більші за перші. Цим самим ми бачимо розвиток, ріст цих позитивних якостей. Саме за це їх Христос похвалив.

Двадцятий вірш змінює позитивні риси на негативне засудження. Англійський переклад цього віршу звучить приблизно так: «Але Я маю проти тебе, що ти толерантна до жінки Єзавелі, яка називає себе пророчицею» (Об. 2:20). Все ж таки поняття терпіння, попускання та толерантності мають деякі відмінності. Ім’я Єзавель, у свою чергу, ще згадується на сторінках Біблії в іншу епоху. Це була жінка царя Ахава, які разом ввели північне Ізраїльське царство в ідолопоклонство Ваалу та Астарті. Є декілька варіантів, що це може бути за жінка. Більшість коментаторів підкреслюють, що з самого тексту важко зрозуміти чи це була конкретна жінка, чи це персоніфікація загального явища єресі, проникаючої в Церкву.45

Ім’я «Єзавель», означає «нецеломудренная» (рос), непристойна – пише П. І. Рогозін.46 Це ще раз підкреслює внутрішню сутність людини, стан її серця. Лжепророчиці Єзавелі і її послідовникам Бог дав час покаятися, але покаяння з їхнього боку не було.

Можливо, вперше тіатирці почули звістку про Христа від Лідії, яка звернулася до Господа завдяки служінню апостола Павла (Дії. 16:14-13). В результаті й виникла церква в Тіятирах. Цікаво, що через десятиліття сильне, але на цей раз – фатальне вплив на цю церкву надала знову-таки жінка. Христос попереджає, що суд Його буде швидким і раптовим; якщо винні в аморальному поведінці раніше не покаються, то слідом за Єзавеллю будуть повалені на ложе хвороби, віддані великій скорботі. Господь обіцяє і дітей її вразити смертю - теж, можливо, в сенсі покарання послідовників Єзавелі. Суд, яким Він погрожує, буде настільки нещадним, що всі церкви це побачать.47

Лексико-граматичне дослідження

Саму цінність для даної роботи становить сам вірш 20 і слово в українському перекладі – «попускає».48 Це грецьке слово ἀφεῖς (афейс) може мати декілька значень, воно широко вживане. Але в даному вірші воно має таке значення: «(від) пускати, відсилати, прощати, допускати, дозволяти».49 Лексикон дає таке визначення: «залишити в спокої когось робити щось, дозволяти, відпускати, бути толерантним»50.

Як видно, саме по собі слово вжите у теперішньому часі і має продовжену дію, що вказує на певний проміжок часу. Саме слово нейтрального відтінку або характеру. Але саме те, що попускалося церковними служителями Єзавелі, або терпілося по відношенню до неї – було засуджувальне Сином Божим. Тобто контекст, у якому це слово вживається визначає його зміст.

Єзавель називаючи себе пророчицею, по всій видимості, вважалася важливою персоною в церкві. Те, що на неї не реагували служителі, за людськими мірками, могло бути багато причин. Але за біблійними - вона була засуджена Богом (Об. 2:22-23). Слово «чинити розпусту» переведено з грецької πορνεῦσαι51 означає – брати участь у сексуальній розбещеності, займатися незаконним сексом, щоб блудити, розпусничати. Разом зі словами «їсти ідоложертовне», слова показували особливу страшну моральну розбещеність у відносинах деяких членів церкви («рабів моїх»). Це було бридко в Господніх очах.

Богословські принципи

Після проведеного аналізу основних слів, варто вивести певні богословські принципи. Вживання слова «толерували» тісно пов’язане зі словами про блуд та ідольськими перипетіями. Ми можемо порівняти це із сучасністю. Прийнявши поняття толерантності ми будемо змушені прийняти деякі гріховні речі, яке це поняття вміщає.

Також тут висвітлюється контраст, у якому потрібно відчувати тонку грань між щедрою та прощаючою любов’ю і тонкою нетолерантністю до єресі та гріха у церкві.52 Проблема Єзавелі, це не те що тільки трапилось нещодавно. Церква була досить певний час толерантною по відношенню до гріха. У Своєму аналізі проблеми, Христос до певного часу давав шанс навернутись, розкаятись, але потім проголосив вирок, щоб захистити та очистити Церкву.

Підводячи підсумки і узагальнюючи вчинки Єзавелі, видно її неправильне ставлення до самої себе, власна поведінка, а також вчинки з хибними відхиленнями по відношенню до інших. І на це все не звертали уваги церковні керівники. Саме це і було критерієм засудження для Церкви – попускання, терпиме, толерантне ставлення до гріха в самій громаді як керівників, так і самих членів церкви. Дана толерантність не повинна бути властива віруючим.

Толерантність, проявлену більш 2000 років тому Тіатирськими служителями, Христос піддав не просто критиці, а категоричному осудженню. Сьогодні ці принципи лишаються актуальними. Те, що огидно для Господа один раз в один період історії, не може терпітися, «толеруватися» у наші дні.

 

НАПАДКИ СУЧАСНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ НА ДОГМАТИ ВІРИ

Толерантність має негативний вплив на багато сфер духовного життя віруючого. До основоположних догматів можна віднести довіра істинності Писання, визнання Христа Господом, біблійні вчення про людину та гріх, поклоніння, розуміння любові, свобода у Христі та багато іншого. Пропонується загострити увагу лише на деяких з цих догматів віри.

Істинність Слова Божого

Священне Писання є об’явленням Бога людині та істинним джерелом богопізнання (Пс. 118:130; Ів. 17:17; Об’яв. 1:1). Воно повністю непогрішиме і безпомилкове в першоджерелі, однаково натхнене в кожному слові, завершене, вседостатнє і збережене Богом (Повт. 4:2; Єр. 1:12; Прип. 30:5, 6; Матв. 5:17-19; Гал . 1:8; Об’яв. 22:18-19).53

Священне Писання є єдиним джерелом спасаючої віри і абсолютним стандартом для практичного християнського життя (І. Нав. 1:7-8; Пс. 18:8-9; Ів. 8:31-32; 20:31; 1 Пет. 2:2; Рим. 10:17; 2 Тим. 3:14-17; Євр. 4:12). Прийняття, віра, і практика сьогоднішнього погляду толерантності вимагає відхилення істини. Істина - це правда про речі, така яка вона є, чим ці речі є насправді. Перекручувати у такому страшному форматі речі – справжня катастрофа. На приклад, якщо правдивим є те, що «пригнувши з високого хмарочоса розіб’єшся», тоді не може бути істинним вислів «пригнувши з високого хмарочоса не розіб’єшся». Тому, катастрофічно толерувати стрибки з хмарочосів. Бог проголосив певні правила та стандарти для кожного. Якщо не буде правил та стандартів, які стосуються кожного без виключення, тоді усім потрібно буде самим встановлювати ці правила, і істину буде втрачено. Для більшості християн це вже трапилось. Джордж Барна у своїй книзі «У що вірить Америка: Щорічний підсумок цінностей та релігійних поглядів у Сполучених Штатах»54 приводить таку статистику, що 53% віруючих біблійних дорослих християн не вірять у абсолютну істину!

Причиною того, що вони не вірять у цю істину, є їхня віра у толерантність. Якщо моральність незалежна та кожен сам вирішує її, тоді втрачається усяка можливість до справедливості та першопричин. Тим, хто приймає толерантність та відкидає істину, Чарльз Фінней проголошує: «Нема про що з такими говорити».55

Загроза толерантності – у вивченні та розумінні Божого Слова, яке є істиною (Ів.17:17).

Підміна поняття «любові»

Проблема толерантності впливає на нашу здатність любити, тому що любов радіє з правди (1 Кор. 13:6). «Нам потрібно агресивно практикувати любов» – пише Джош Мак Дауел у своїй статті одному видавництву.56 Говорячи про підміну понять, він дає протиставлення любові та толерантності.

Далі автор переконує, що очевидно усі «люблять любов», лише деякі усвідомлюють, наскільки несумісна любов з новою толерантністю. Толерантність просто уникає образити когось; нам потрібно вчити наших дітей жити у любові, яка активно намагається просувати доброту по відношенню до інших.

Толерантність говорить: «Ти маєш довести, що я роблю, доводжу, ким я є». Любов відповідає: «Я любитиму тебе навіть коли твоя поведінка буде недбало до мене відноситись».

Толерантність говорить: «Ти маєш погоджуватися зі мною». Любов відповідає: «Я маю робити щось важче; Я розкажу тобі про істину і істина зробить тебе вільним (Ів.8:32)»

Толерантність говорить: «Ти маєш дозволити мені мати власний шлях». Любов відповідає: «Я маю робити щось важче; Я буду благати тебе слідувати правильним шляхом, тому що я вірю ти вартий цього».

Толерантність шукає способи щоб нікого не образити, любов – приймає виклики, ризикує. Толерантність прославляє поділення, любов – шукає єдності. Толерантність нічого не варта, безкоштовна, любов – варта усього (коштує все).

Жахливий потенціал нової толерантності може бути відведений, але тільки з оновленим зобов'язанням правді, справедливості та любові. І,коли це трапиться, те потужне тріо чеснот може зробити більш ніж запобігти лиху; воно може принести істину у суспільство і культуру в середину різноманітності і розбіжності поглядів.57

Загроза християнській свободі

Терпимість до інших релігій призвела до того, що, як пише християнський теолог з Оксфорда, Джон Хік, сучасні люди більше не вірять в Христо-центричний всесвіт, тобто Всесвіт, в якому центральне місце займає Ісус Христос. Ми живемо в теоцентричному всесвіту, в якому Христос є просто одним з багатьох пророків. Згідно Дж.Хікку, християни повинні відмовитися від ворожості по відношенню до інших релігій і ставитися до них, як до рівних в загальній місії розкриття духовності. Згідно пантеїзму, який все більше набирає оберту в нашому сьогоднішньому суспільстві, всі шляхи є правильними і всі релігії ведуть до «Бога». Толерантність до інших релігій призвела до того, що християни сьогодні отримують прізвиська «войовничих», «соціально відокремлених» і «нетерпимих».

Шкільні вчителі, наприклад, бажаючі висловити перед учнями особисте ставлення до унікальності Христа, можуть потрапити в розряд сліпих фанатиків, євангельському вченому, що захищає божественність Христа, дуже важко отримати академічне підвищення. З цієї причини християни повинні вставати на бік особливого біблійного розуміння толерантності. Християни не мають виходити за рамки того, що дозволяє нам Слово Боже. А що ж нам говорить Біблія? « …коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається. Господь же - то Дух, а де Дух Господній,- там воля (свобода)» (2 Кор.3:16-17). «Стійте у свободі, яку дарував нам Христос і не підпадайте знову під ярмо рабства.» (Гал. 5:1).

Терпимість до інших релігій веде до втрати критичної бази для оцінки релігійних вимог і тверджень і звичайно ж це впливає на нашу свободу у Христі. Честертон говорив, що коли люди перестають вірити в істину, вони починають вірити всьому. Від цього пішла нова релігія, яка змішала язичництво, окультизм і теософію, релігія Нью Ейдж (New Age) Для цієї релігії не важливо, у що вірить людина, головне - його духовне збагачення, яке він отримує, слідуючи принципам своєї віри. Таким чином, сьогодні можна вірити у все! Подібно до того, як у супермаркеті можна вибрати різні засоби від головного болю і споживач, бачачи це сліпуче різноманітність продукції керується переконаннями: «Це аспірин в різних упаковках, отже всі ці ліки хороші!» Отже, кожна релігія хороша. Те, що раніше називалося «толерантністю», тепер стало ледачою байдужістю.

Ми, християни, які не проти вільного ринку ідей. Але, коли плюралізм захищається аргументами, заперечують винятковість кінцевої Істини, це стає ворожим Євангелію. І ми не повинні боятися говорити про це.57

Перелічені догмати не є виключними. Сучасна толерантність атакує не тільки істинність Слова Божого, достовірність Христа та підмінює справжнє біблійне поняття «любов». Це ще стосується нашого розуміння поняття про гріх (Ів.8:34), викуплення, про свободу у Христі (Ів.8:31-32), про істинність нашого повсякденного поклоніння Творцю (Ів.4:23-24), та багато інших богословських фундаментальних принципів.

Ціллю переліку догматів, було ще раз наголосити про загрозу нової толерантності та нашого,часто недбалого та необережного, ставлення до неї. Ігнорувати ці речі – означає приймати їх та давати толерантності шанс розвиватися та розповсюджуватися здебільшого проти християнства. Це є прямою загрозою для життя Євангельської Церкви, тієї Церкви, яка має істинні переконання до основних догматів віри.

 

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ДЛЯ ЗАХИСТУ ЦЕРКВИ ВІД ЗАГРОЗИ ТОЛЕРАНТНОСТІ

У даному розділі пропонується показати низку практичних порад по відношенню до проблеми толерантності в житті Євангельської Церкви. Це проявляється здебільшого в апологетичному підході. Ідеї можуть використовуватися як християнами, так і іншими людьми, яким близькі постулати викладені у цій темі.

По-перше, піддавайте нову толерантність моральній неспроможності.58 Визнаючи малу кількість добра, що пропонує нова толерантність, потрібно настоювати на її неспроможності та наполягати на поверненні старої моделі. Проблема не є суто теоретичною. Стара толерантність робить різницю між, думками, що можуть виражатися та діями насильства, чи навіть убивства. Потрібно мати чітке розуміння з чого складається стара толерантність, та як підривати основи нової.

По-друге, пропонується захищати істину. Інший шлях для визначення простої позиції – це те, що ми повинні наполягати на перевазі старої толерантності, тобто у сенсі зберігання місця для істини, не тільки у наших серцях та розумі, а також у нашій спів дії з навколишньою культурою. Ми можемо це реалізувати багатьма способами. Гарольд Нетланд розрізнив три різні галузі в яких застосовується значення толерантності: правова(юридична), соціальна та інтелектуальна. Він підкреслив як християни повинні взяти на себе ініціативу в просуванні перших двох. Усі люди однакові перед законом і так як вони створені по образу Бога, до них повинні відноситись із повагою та гідністю, навіть, якщо ви з ними глибоко не згодні. Що стосується інтелектуального, то християни хочуть, щоб толерантність працювала у спектрі фундаментальних вірувань. Те, що каже Нетланд має сенс, звичайно якщо він має на увазі шлях старої толерантності. Ми толерантні до тих, чиї вірування для нас неправдиві, нова толерантність наполягатиме на тому, що казати про те, що чиїсь вірування неправдиві – неправильно.

У книзі «Ісус – полемік» Джон Стот каже, що християни повинні робити, коли вони не згодні один з одним. «Головна діяльність християн, які не згодні один з одним – це не ігнорування, не замовчування, навіть не мінімізація розбіжностей, а обговорення. Підкреслюючи важливість правди він по різному розглядає «толерантність розуму» та «толерантність духу».59

Толерантні духом християни повинні бути люблячими, розуміючими, прощаючими, віддаючими без вагань, заради справжньої любові «все терпіть, всьому вірить, на все сподівається, все переносить (1 Кор. 13:7), але як ми можемо бути толерантними у розумі до того, що Бог вважає злом чи помилкою?

По-третє, виставляти на показ поблажливу зарозумілість нової толерантності. Якщо християни проголошують те, що Христос єдиний шлях до спасіння і звинувачуються, як не толерантні, тоді ті, хто робить ці звинувачення маргіналізують християн, вважаючи їх необізнаними, тим самим проявляють свою нетолерантність. Коли в ім’я міжнародної толерантності Захід заявляє, що усі культури рівні, вони не помічають ефект від таких заяв. Заявляючи, що усі культури рівні вони проявляють нетолерантність до тих, хто вважає, що його вірування для нього найкращі.

Не боячись, наполягати на тому, що нова толерантність це «не прогрес». Поняття прогресу набагато складніше від того, що прихильники нової толерантності вважають, що саме вона рушійна його сила. У книжці Стівена Мура «Найвеличніше століття, що коли-небудь було, досягнення за останні сто років» описує кінець 19 ст., що характеризувався: тифом,використанням дитячої праці, свічки для світла, 24 часовим робочим днем та ін. і як на кінець 20 ст. все змінювалося: термін життя збільшився на 30 років, кількість випадків туберкульозу, тифу, пневмонії тощо зменшилося до 50 чоловік на 100тис. чоловік, якість повітря покращилася,виросла сільськогосподарська продуктивність в 10 разів і т.д., але ж нічого не було сказано, що те століття було найкривавіше, пов’язане зі світовими війнами, геноцидами, підвищенням рівня жорстокості, пов’язаним із новими технологіями.

Тож наша мета також вказати, що це не так, коли кажуть, що наше суспільство стає кращим через те, що стає більш толерантним. Невеликі досягнення, які ми досягли у неупередженості останнім часом не можуть бути порівнянні із вражаючими втратами у ясності(чіткості), то що таке толерантність у розумінні безповоротності правди, в моральній сліпоті, що розгойдує наш світ. Сліпоту яку ми рідко виявляємо, це не прогрес.

По-четверте, потрібно практикувати та заохочувати до коректності (ввічливості) (Кол. 4:6). Але така коректність не повинна плутатися із слабкістю християнських переконань чи відсутністю відваги у нейтралізації складних питань. Це означає повагу, ввічливість, коли ми стверджуємо, що інша позиція хибна. Саме тут варто згадати про любов до інших у відстоюванні правди.

По-п’яте, проповідуйте Євангеліє. Звісно, нам потрібно звертати увагу на те що відбувається навколо нас. Ми не можемо жити у світі і байдуже до всього відноситись, але нам потрібно не забувати, що це не наша задача слідкувати за перебігом абсолютно усіх подій. Христос повелів нам «іти й навчити», «проповідувати Слово». Проповідуючи Євангелію, доведеться проголошувати істину і бути готовим відстоювати її.

По-шосте, захоплюйтесь Богом та довіряйте Йому. Не захоплюйтесь віяннями толерантності. Досліджуйте, пізнавайте більше Бога. Це можна робити через постійність у духовних дисциплінах, таких як молитва, читання Слова, служіння, поклоніння, душеопікунство та ін. Підкоряйтесь Богу то Його Слову в противагу словам людським. «Відповів же Петро та сказали апостоли: Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дiї. 5:29).

У житті віруючих можуть статися такі часи, коли потрібно буде визнати їх віру у Бога та Біблію. Є такі віруючі, хто не відмовиться від Христа через загрозу життю, життєдіяльності та втраті миру. Такі отримають великі благословіння через те, що вибрали Господа, а не тимчасові багатства. Християни повинні розвивати «нетолерантність» в усякій поведінці, що хоче змусити нас не коритися Божому Слову.60

І останнє, сьоме, будьте готові страждати. Христос страждав, був переслідуваний за правду, і нас готував до цього. «Блаженні вигнані за правду» – говориться у нагорній проповіді Христом. Якщо ми розуміємо, що таке зло та гріх – не бути до цього толерантними, як були у Церкві в Тіатирах. Хто відстоює істину має бути готовий страждати.

 

ВИСНОВКИ

Розглядаючи питання біблійного погляду на толерантність, було проведено дослідження цього поняття. В процесі дослідження було виявлено нагальність цієї проблеми для євангельської церкви. Церква відділена від держави, але нажаль часто їй притаманні тенденції до толерантності такі ж самі, які розповсюджені у світі поза межами Церкви.

В даній роботі спочатку були проаналізовані концепції виникнення та впровадження толерантності у суспільство, розглянуті філософські погляди різних людей у різні періоди. Як було помічено, на початку, поняття толерантності по своєму визначенню мало інший відтінок, характер. З часом розвитку, особливо за останнє століття, виникло чимало рухів, які за «толерантністю» намагаються розповсюдити та продвинути ідеї меншиств,ін., та надто особливого ставлення до них. Ці ідеї знайшли своє втілення у правових документах, таких як «Декларація принципів толерантності» та інші, де основною негативною ідеєю є відмова від абсолютів та відмова від претендування когось на істину.

Сфери поширення цієї проблеми сьогодні - різноманітні. Це можуть бути відносини у сім’ї, суспільстві, політиці, медицині, праві, міжрелігійних відносинах та інших соціальних колах, куди можуть мати доступ християни. Тобто перед нами стоїть серйозна «спокуса толерантністю»61, масштаби якої не варто недооцінювати.

Основні систематичні біблійні дослідження та аргументи по даній темі розглянуті у розділах , де висвітлюється християнська позиція. Розглядаючи біблійне обґрунтування проблеми толерантності, пропонувалось подивитися на загальні біблійні принципи на які нападає толерантність. Усе починається з відкидання істини Слова Божого та авторитетності Христа, аналізувалась різниця між поняттями «любові» та як потерпає християнська свобода.

Так як безпосередньо самого слова «толерантність» у Писанні нема, було проведене дослідження альтернативних слів, еквівалентних поняттю «толерантність» з книги Об’явлення 2:2 та 2:20. З текстів помітним був контраст двох церков по відношенню до схожої проблеми. Одні виконують волю Божу, коли не толерантні до лихого. Противага показана в засудженні Єзавелі та поблажливе ставлення віруючих, служителів церкви до того, до чого Бог не толерантний. Головні нападки толерантності не дозволяють нам, християнам, поблажливо ставитися до толерантності по своїй суті. Христос сказав, що він є шлях, істина та життя, і ніхто не може прийти до Бога Отця, як через Христа (Ів.14:6), а якщо відкинути істину, то нам потрібно відкинути самого Христа.

Багато християнських авторів, розкриваючи суть проблеми, так само негативно відносяться до поняття толерантності. Великий вклад у цю тему зробив Дональд Карсон через книжку «Нетолерантність толерантності», де він чітко показує різницю понять старої та нової толерантності, та нащо впливає і до чого призводить допущення толерантності у життя Церкви.

Звичайно, проблема толерантності досить нова та об’ємна, і в даній роботі освітлена лише частина цієї проблеми. У процесі дослідження вияснилося, що існує недостатність вітчизняних друкованих джерел з даного питання. Тому багато матеріалу вимушено було брати з Інтернет джерел. Це ще раз підкреслює, що у нашій церковній культурі проблема мало освітлена богословами і над проблемою толерантності потрібно працювати.

Толерантність впливає на між-церковні відносини з іншими деномінаціями, апологетиці та душеопікунству. Але це ще один з напрямків, який можна ширше освітлювати окремою темою. Задача віруючих - перебувати і бути в істині, не боятись відстоювати її у проповіді, не зважаючи на нападки диявола через нову толерантність та бути готовими, захищаючи істину, страждати. Відношення віруючих до толерантності має бути таке, як відношення до серйозної загрозливої проблеми чистоті науці Євангельської церкви.

Важливо бути терпимими і миролюбними, але не можна бути безпринципними і безхребетними . Не можна піддаватися «спокусі толерантності», жертвуючи Божою правдою. Христова істина варта того, щоб ми проголошували її переконливо і сміливо.

Олександр Герговський
бакалавр богослів'я


1 Rebecca S. May, «A Biblical Perspective on Tolerance», http://www.relationalconcepts.org/LinkClick.aspx?fileticket...tabid=73 (15 травня 2015).

2 Більшість історичного матеріалу взято зі статті Форсовой В.В. «О религиозніх корнях толерантности» яка цитує визначення толерантності з різних словників, наприклад, Словарь античности. М., 583.

3 Н. а., Фрагменты ранних греческих философов, (Москва,), 505

4 Там само, 510

5 Н. а., Энциклопедический словарь, 426.

6 Н. а., доповідь «Проблема конфлікту та толерантності в історичній перспективі», http://ua-referat.com/problema_tolerantnosti(15травня 2015). Автор досліджує разом походження конфлікту та ставлення філософів до цих конфліктів

7 Там само

8 Walter A. Elwell, Evangelical Dictionary of Theology: Second Edition, (MI: «Baker Academic Grand Rapids», 2001), 1204-1206.

9 Н. а., «Нантський едикт», http://uk.wikipedia.org/wiki (17 травня 2015)

10 Elwell, Evangelical Dictionary of Theology, 1204-1206.

11 Ханстантинов Віталій Олександрович – доцент кафедри економічної теорії і суспільних наук Миколаївського національного аграрного університету.

12 В. О. Ханстантинов, «Ідея толерантності в українській суспільно-політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.», http://dspace.mnau.edu.ua:8080/jspui/handle/123456789/553, (17 травня 2015).

13 О. Сліпушко, Тисяча років української суспільно–політичної думки, том 6, (Київ:«Дніпро», 2001), 20-26.

14 Д. Павличко, Хрестоматія політологічних статей Івана Франка, (Київ: «Києво-Могилянська академія», 2006), 640.

15 Elwell, Evangelical Dictionary of Theology, 1204-1206.

16 І. Ю. Кушніренко, «Культура толерантності на сучасному етапі розвитку», http://www.confcontact.com/2013-obrazovatelnij-process/5_kushnirenko.htm (15 травня 2015).

17 Там само.

18 May, «A Biblical Perspective on Tolerance».

19 Н. а., «Декларація принципів толерантності», http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_503 (15 травня 2015).

20 Donald Carson, The Intolerance of Tolerance, (Grand Rapids, Mich.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 2012), 125-26.

21 Carson, The Intolerance of Tolerance, 23.

22 Александр Авдюгін, «О христианской терпимости и либеральной толерантности: Что общего?», http://rebrik.blog.top.lg.ua/O-hristianskoj-terpimosti-iliberalnoj-tolerantnosti-CHto-obshhego--22632 (15 травня 2015).

23 Кушніренко І. Ю., стаття та тему: «Культура толерантності на сучасному етапі розвитку» http://www.confcontact.com/2013-obrazovatelnij-process/5_kushnirenko.htm (15 травня 2015).

24 Н. а., доповідь, «Проблема конфлікту та толерантності в історичній перспективі».

25 І. В. Галицький, «Толерантність у культурно-правовому вимірі» «Актуальні проблеми держави і права», http://www.apdp.in.ua/v60/64.pdf (21 травня 2015).

26 Н. а., «Содом» фильм-шок Аркадия Мамонтова, http://politikus.ru/video/31914- sodom-film-shok-arkadiya-mamontova.html (15 травня 2015).

27 З інтерв’ю Скотта Лайвлі у фільмі «Содом» Аркадія Мамонтова, там само.

28 Н. а., «Толковый словарь русского языка», http://www.vedu.ru/expdic/111929/ (15 травня 2015)

29 В англійських перекладах New American Standart, New International Version, England Standart Version та інших.

30 Майкл Уилкок, Откровение Иоанна Богослова, (2-е издание. Перевод с английского. Санкт-Петербург: Мирт, 2000, 253), 36

31 И. В. Каргель, Толкователь Откровения святого Иоанна Богослова. (Торонто: Евангельская вера, 1986), 33.

32 Уильям Баркли,. Толкование книги Откровение. (Н.г.: Всемирный Союз Баптистов, 1983), 58.

33 Robert L. Thomas, Revelation 1-7. An Exegetical Commentary, (Chicago, Ill.: Moody Press, 1992), 132-33.

34 Там само, 134

35 John MacArthur, Jr., Revelation 1-11. The MacArthur New Testament Commentary, (Chicago, Ill.: Moody Press, 1999), 59

36 MacArthur, Jr., Revelation 1-11, 59

37 Thomas, Revelation 1-7. An Exegetical Commentary, 135.

38 Там само, 135

39 Walter Bauer, Frederick W. Danker, William F. Arndt, and F. Wilburg Gingrich. A Greek-English Lexicon of the New Testament and Other Early Christian Literature, (Chicago: University of Chicago Press, 3rd ed., 2000, 1979), 153.

40 Robert L. Thomas, Revelation 1-7. An Exegetical Commentary, 208.

41 Павел Рогозин, Тайны апокалипсиса, (н. м.,н. в., н. д.), 58.

42 John MacArthur, Jr., Revelation 1-11. The MacArthur New Testament Commentary, (Chicago, Ill.: Moody Press, 1999), 98.

43 Thomas, Revelation 1-7. An Exegetical Commentary, 211.

44 Thomas, Revelation 1-7. An Exegetical Commentary, 213.

45 Рогозин, Тайны апокалипсиса, 60

46 Джон Ф. Уолвурд, «Откровение Иоанна Богослова», Толкование Новозаветных посланий и Книги Откровения, глав. ред. Платон Харчлаа, перевод с англ. Ирины Череватой, (Ашфорд, Коннектикут, США: СМИ, н. д.), 537.

47 Воно переклалене в англійських перекладах словом «tolerate». Для ширшого аналізу тексту та місця грецьких слів пропонується складена діаграма. По цій діаграмі можна побачити місце слів у грецькому тексті, їх взаємодія один з одним. Див. додаток 1.

48 Джеймс Стронг, Библейская симфония с ключом к еврейским и греческим словам, (Гринвилл, США: Университет Боба Джонса, 1998), 863.

49 BDAG,1242 переклад автора слів: «to convey a sense of distancing through an allowable margin of freedom, leave it to someone to do something, let, let go, allow, tolerate».

50 Там само, переклад слів: to engage in sexual immorality, engage in illicit sex, to fornicate, to whore.

51 Steve Gregg, Revelation, four views: a parallel commentary, (Nashville, TN: Thomas Nelson Publishers, 1997), 71.

52 Н. а., Віровчення Ірпінської Біблійної Семінарії, http://ibs.org.ua/ru (23 травня 2015)

53 May, «A Biblical Perspective on Tolerance».

54 Charles Finney, «Finney’s Systematic Theology», http://www.firesofrevival.com/st1851/stcon.htm (22 травня 2015).

55 Josh McDowell, Excerpted from Focus on the Family magazine (Colorado Springs, CO: 1999), http://www.christiananswers.net/q-eden/tolerance.html (15 травня 2015).

56 McDowell, Excerpted from Focus on the Family magazine.

57 Рой Клементс, Христианство в современном мире, (Новосибирск: «Посох», 1997), 33-49 Вибірково, з посиланням на: Кембриджская газета, 1992, выпуск 1, мартсентябрь.

58 Ідеї більшості порад узяті із заключного розділу «Ten words: ways ahead» книги Donald Carson, The Intolerance of Tolerance, 161-76.

59 Carson, The Intolerance of Tolerance, 170

60 Cristal Mcdowell, «What Does the Bible Say About Tolerance? A Christian Study», http://www.whatchristianswanttoknow.com/what-does-the-bible-say-about-tolerance-achristian-study/#ixzz3ama2JjPi (20 травня 2015).

61 Поняття узяте зі статті пастора церкви ЄХБ м. Москва. М.В.Иванов, «Искушение толерантностью», http://www.word4you.ru/publications/8206/ (15 травня 2015).